Словник української мови

ПРИБЛИ́ЗНИЙ, а, е. Який майже сходиться з істинним, наближається до нього; не зовсім точний. Сьогодні і за приблизними підрахунками, Стась знову виконав завдання процентів на 250—300 (Олекса Гуреїв, Новели, 1951, 104); Як Петро шкодував, що не дав йому хоч якоїсь приблизної адреси (Олександр Підсуха, Віч-на-віч, 1962, 95);
//  Який потребує подальшого уточнення; не остаточний, попередній. Ця формула (приблизна, може, не зовсім удала стилістично) дав відповідь і на ті суперечки, які ще не зовсім завмерли у нас (Василь Еллан, II, 1958, 203); — Незалежно від того, чи відшукаємо ми щось у паперах, чи ні, експедиція наша має відбутися. Я вже виробив приблизний маршрут (Олесь Донченко, II, 1956, 13);
//  Не абсолютний, не безумовний. Я ні разу не пам'ятаю,.. щоб ти не доложила всеї [всієї] снаги, аби хоч приблизну відповідь мені дати на мої турботні шукання поради (Леся Українка, III, 1952, 692); Приблизне уявлення про те, якими будуть квітники Києва у наступні роки, дають столичні виставки квітів, що відбуваються кожної осені (Іван І. Волошин, Самоцвіти, 1952, 173); Данте називає іній сестрою снігу, бо по-італійськи іній — жіночого роду. Російського та українського перекладачів можуть урятувати лише приблизні відповідники — «паморозь», «изморозь» (Максим Рильський, IX, 1962, 97).