ПРИЧАЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИЧАЛИТИ, лю, лиш, док.
1. перех. Прикріплювати, прив'язувати
до чого-небудь (корабель, човен і т. ін.); швартувати.
Вона була б рада швидше причалити човен до берега
і піти гуляти з Леонідом Семеновичем по садку (Нечуй-Левицький,
IV, 1956, 121);
// рідко. Припливати кудись на кораблі,
човні і т. ін. [Микита:] Нарешті, вже на третій,
мабуть, рік в Норвегію причалив я свій човен... (Іван Кочерга,
П'єси, 1951, 92).
2. неперех., до чого, куди. Підпливати, підходити до
берега; ставати на причал (про човен, корабель і т. ін.);
швартуватися. Помітили небезпеку [фашисти] тільки
тоді, коли наші перші плоти вже причалювали до
їхнього берега (Василь Минко, Повна чаша, 1950, 237); Причалює
шаланда, легко пошарудівши об камінь бортом (Юрій Яновський,
II, 1958, 46); Дуб наш причалив до острова, і ми
ступили на ту землю, де кілька сот літ чесне товариство,
лицарі, проливали свою кров (Олекса Стороженко, I, 1957, 252);
[Дівчинка:] Біжи до бухти Птиць... Туди недавно
Причалив пароплав... (Ігор Муратов, Ост. хмарина, 1959, 89);
//
Пливучи на кораблі, човні і т. ін., приставати до берега,
причалу. — Чого тобі, Антоне, заманулося по такій
бистріні ганяти плоти? Тут же зразу мені причалюй
до берега! — наказала Катерина (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956,
7); Поромщик ніяк не може до берега причалити і
просить Марка взятись за весло і помогти (Українські народні казки,
1951, 289); Тихо причалив [Прохор] біля старих верб,
загнавши човна в заводь (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 171);
* Образно. Отож і тепер причалив [о. Яким] до старого
знакомого, щоб і Антося тут поставити, і самому
перебути, поки діло скінчить (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955,
148).