в означеннях
Тлумачення, значення слова «причепливий»:

ПРИЧЕ́ПЛИВИЙ, рідко ПРИЧІ́ПЛИВИЙ, а, е.

1. Надмірно вимогливий до кого-, чого-небудь; прискіпливий. Причепливий і надмірно ретельний професор Войтинський ганяв його, як говорили студенти, в два кінці (Натан Рибак, Час, 1960, 281); Гоголь і сам гаразд не пам'ятав, що говорив. Можливо, причепливий слухач знайшов би в його словах багато протиріч і перебільшень (Олексій Полторацький, Повість.., 1960, 449); До камбуза долітає хриплуватий боцманів бас. Боцман Волощук причіпливий (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 41);
//  У якому, під час якого виявляється посилена увага до найменших дрібниць. Сидора Івановича таке причепливе обстеження нервувало, але він робив вигляд, ніби на фермі цілковитий порядок (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 28); П'єси піднаглядного [І. Карпенка-Карого] потрапляють під потрійно причіпливу і жорстоку цензу РУ (Юхим Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 77).

2. зневажл. Занадто надокучливий, набридливий. Ганушеві хотілось просто з каменя стрибнути через тин і втекти од настирливої, причепливої баби (Нечуй-Левицький, III, 1956, 225); — Тут — луг. А далі що? — питає дитя в матері.. — Село. — А за селом?.. — А за селом — Україна... — сміється мати, бажаючи позбутися запитань причепливої дитини (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 6); Хижий, причіпливий, сварливий і уїдливий, як муха під осінь, отець Матчук [герой повісті «Забобон» Л. Мартовича] усім досадив, а особливо наймитам (Жовтень, 2, 1956, 99);
//  Власт. причепі (див. причепа 1 2). Марта,.. пересилюючи себе, слухала пересуди, не бажаючи образити сусідку, а ще більше заводити з нею спірку. Хто не знає причепливої вдачі? (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 291); Вона знову засміялася — на моє причіпливе розпитування — і похитала заперечливо головою (Юрій Смолич, День.., 1950, 95).
 Причеплива (причіплива) думка (ідея і т. ін.) — думка, що невідступно переслідує кого-небудь, на якій зосереджений хтось. Людина з такою фанатичною вдачею та ще з причепливою ідеєю хоч кому завдасть клопоту (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 140); Щось важке притисло серце, пригасило радість. Насилу одірвав [Сирота] причіпливу думку (Юрій Мушкетик, День.., 1967, 39).

3. рідко. Який легко причіплюється (у 1 знач.) до чого-небудь; чіпкий. Лежить [Кажан] серед прив'ялих лопухів й лободи, і причіпливі сірі реп'яхи заплутались у його сивій бороді (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 50);
//  перен. Те саме, що заразливий 1. А що заразитися тут якою причепливою хворобою — то дуже легко (Михайло Коцюбинський, III, 1957, 141);  * Образно. Чуже лихо причепливе, як болотяна пропасниця (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 65).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 96.

Коментарі (0)