ПРИЧІ́ЛОК, лка, чол., розм.
1. Бокова стіна будинку;
бокова частина даху. Хата осіла й трохи перехнябилась
набік, на причілок (Нечуй-Левицький, II, 1956, 256); Хазяйки
білять хати, прикрашають причілки різною глиною —..
то коричнево-червоною, то сірою, то чорною (Юрій Яновський,
I, 1954, 18); Землянка.. мала вигляд буди з дахом.. На
причілку було вікно на дві шиби (Народна творчість та етнографія, 3,
1968, 73); Іван лазить по драбині, подає снопи, а вона
почервонілими руками прив'язує, пригладжує вкритий
причілок (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 222).
На причілку (сидіти, стояти і т. ін.) — біля бокової
стіни будинку (сидіти, стояти і т. ін.). Сидить сотник
на причілку Та думку гадає, А Настуся по садочку
Пташкою літає (Тарас Шевченко, II, 1963, 188); Стара Тиснянчиха
і біля неї дві дівчинки стояли на причілку й довго
дивились услід невільникам (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 325);
На причілок іти (піти і т. ін.) — до бокової стіни
будинку іти (піти і т. ін.). Нимидора сіла на призьбі й
заплакала, потім подумала, встала й пішла на причілок
(Нечуй-Левицький, II, 1956, 178); Хлопець зайшов на причілок і сів
проти сонця на призьбі (Спиридон Добровольський, Олов'яні солдатики, 1961, 150).
2. перен., рідко. Край, кінець чого-небудь. Перебрівши Черемош, Василь лугами дійшов до причілка села (Михайло Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 102); На причілку стола сидів голова кооперації Аврам Кирилович і куняв (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 158).