Словник української мови

ПРИЧВАЛАТИ, аю, аєш, розм. Док. до чвалати1. Причвалала пішки з Грицем аж із Києва тітка Пріська (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 151); Зараз ото галасує, витанцьовує на гусениці [бульдозера], а настане вечір, причвалає наш Кузьма до вагончика, як побитий (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 278);
//  фам. Прийти куди-небудь, до когось; прибрести. Приїхали [козаки] в той Петербург і до царя причвалали (Українські народні казки, легенди.., 1957, 428); Еней по берегу попхався І сам не знав, куди слонявся, Аж гульк — і в город причвалав (Іван Котляревський, I, 1952, 71); Зайшов [Данило] у палату до хворого і, не вітаючись, промовив: — Оце вже я й причвалав (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 147);
//  фам., рідко. Приїхати куди-небудь. Зразу її хазяйське серце троха було защеміло на вид тих трьох фіакрів, котрими причвалали гості (Іван Франко, VII, 1951, 95).