Словник української мови

ПРИЧИННИЙ 1, а, е.

1. Прикм. до причина 1, 2. Ми повинні завжди перевіряти себе, вивчаючи ланцюг політичних подій в їх цілому, їх причинному зв'язку, їх результатах (Ленін, 34, 1973, 243).

2. грам. Який вказує на причину, має значення причини. Причинний сполучник; Причинне підрядне речення.

ПРИЧИННИЙ 2, а, е, розм. Те саме, що божевільний 1. Поміж трупів бродить мати, Вся знедолена, причинна Від безсилих сліз утрати (Павло Грабовський, I, 1959, 268); Михайло знав такого — причинного Андрія, який ходив по селах (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 126);
//  у знач. ім. причинний, ного, чол.; причинна, ної, жін. Божевільна людина. Не русалонька блукає: То дівчина ходить, Й сама не зна (бо причинна), Що такеє робить (Тарас Шевченко, I, 1963, 3); «Причинний!» — говорили ви й тоді, Коли я в грошах не знавав принади І.. рвався геть од теплої посади (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 30); То не вітер гне на полі одинокую калину,.. не причинна козаченька дожидається з походу, — то на долю нарікає безталанная Оксана (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 6);  * У порівняннях. Чи вже ж даремно вік губить Вона в журбі повинна; Чому не сміє знов любить? Звелась, немов причинна (Павло Грабовський, I, 1959, 416); — Як тільки хвилина дозвілля випаде мені, так я ходжу, як причинний, ходжу, міркую, планую (Олексій Кундзіч, Пов. і нов., 1938, 261); Де-не-де виривалась тінь з розвіяними косами і бігла, як причинна, навмання (Петро Панч, I, 1956, 275).