Словник української мови

ПРИДА́ТНИЙ, а, е, на що, для чого, до чого і без додатка. Здатний робити, виконувати що-небудь. — Він хлопець дуже розумний і до всього придатний (Нечуй-Левицький, I, 1956, 134); Віддали й ми свого першого [сина] до гімназії, та... він у нас не такий придатний до науки (Панас Мирний, V, 1955, 404); — Кого ж призначити начальником головного штабу? Єрмолов не придатний (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 256);
//  Який можна використовувати, вживати; який відповідає певним нормам. Джерельна вода й грязі, що їх Аркадій послав до Львова на аналіз, виявилися придатними для лікування (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 40); Ніна акуратно записувала все в блокнот. Потім вона розбереться в цьому, а зараз треба брати все — і придатне, і зайве (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 142); Реакції окислення, в яких беруть участь вода і кисень повітря, перетворюють блискучі, тверді метали в ні на що не придатний брухт (Наука і життя, 9, 1965, 49); Сибірські власті були зацікавлені у відкритті придатних для землеробства земель (Видатні вітчизняні географи.., 1954, 13);
//  Відповідний для чогось; слушний. Так роздумувала собі Броня й не находила в своїй голові ніякої придатної постанови (Лесь Мартович, Тв., 1954, 451); Павлуша багато чого не розумів з їхніх розмов. Але дещо й схоплював-таки. Кожну окрему думку, вислів, що видавався придатним (Андрій Головко, II, 1957, 278); Докія Захарівна терпеливо чекала придатного моменту (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 25).