ПРИДАВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИДАВИТИ, давлю, давиш; мн. придавлять; док.
1. перех. і без
додатка. Натискувати, надавлювати на що-небудь, змінюючи
його звичайне положення або форму. Хотів Юріштан
приготовити пістолет, почав підіймати курки. Аби не
клацали, придавлював цингель (Гнат Хоткевич, II, 1966, 289);
На припічку Устина побачила замішане тісто,
придавила двома пальцями, а воно зразу ж піднялося, як пух
(Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 10); Не знайшовши нічого іншого
під рукою, він скидає свій засмальцьований.. картуз і
надіває його зверху на бомбу, надів, мов на снігову бабу,
та ще й придавив, ніби на очі насунув, і бомба стала
одразу смішною в його картузі (Олесь Гончар, Тронка, 1963,
286);
// чим. Вагою, масою чого-небудь стискувати
щось. Навантажили [Чіпка з товаришами] обидва вози,
придавили рублем, ушнурували як слід, по-хазяйськи
(Панас Мирний, I, 1949, 279); Могилу придавили [опришки]
зверху камінням і замаскували, щоб не знайшли її вороги
(Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 187); Аж лігши на стіл,
придавивши своїм огряднуватим тілом розворушені
папери й старі синьки, він похапцем щось підраховував
(Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 171);
// Притискувати щось
до кого-, чого-небудь. Івась, награвшись пряником,
тихо заснув, придавивши його рукою до себе (Панас Мирний,
I, 1954, 308); * Образно. Темінь придавила човен до води
(Михайло Стельмах, II, 1962, 57);
// Навалюючись усією масою
на що-небудь, згинати, руйнувати, ламати його. З
одного боку нависла гора кам'яна над хаткою, поросла
лісом і неначе грозила: «От, як схочу, один камінець
покочу і тебе, хатинку, зовсім придавлю» (Марко Вовчок, I, 1955,
288); Відламки скель із хату завбільшки валяються,
придавивши собою смереки (Гнат Хоткевич, II, 1966, 313); * Образно.
Густа, тиха ніч навалилася, придавила село (Костянтин Гордієнко,
Чужу ниву.., 1947, 309);
// Примушувати кого-небудь
згинатися, схилятися, тиснутися (звичайно до землі).
Підгиналися ноги... Невиносима вага придавлювала к
землі (Гнат Хоткевич, II, 1966, 273); Міномети, «Катюші» і
кулемети, що били десь флангуючим вогнем, змели піхотний
десант з танків і придавили його до землі (Ле і Левада,
Південний захід, 1950, 384); * Образно. Слова Макухи все
дужче й дужче придавлювали майора до лави. Він уже
зовсім втратив самовладання (Юрій Бедзик, Полки..,
1959, 87); — Почуй тягар тих пут земних усіх, Що тих
людей до долу придавили (Іван Франко, XIII, 1954, 35);
//
Нависаючи над чим-небудь, створювати враження тісноти,
здавленості і т. ін.;
// безос. Про почуття болю в грудях,
животі і т. ін. Салимонію Пилипівну Дилду.. брало
отут — під грудьми: — Підкочується, підкочується
під груди, а потім як придавить — ґвалт! (Остап Вишня,
I, 1956, 351).
2. перев. док., перех. З силою надавити, стиснути,
завдаючи болю. — Підіть до неї та розпитайте, та
наступіть на неї, та придавіть коліном, то вона й
розкаже вам, де діла Мелашку (Нечуй-Левицький, II, 1956, 336);
Якось придавив [батько] незагоєну виразку, і я ойкнув
(Збірник про Кропивницького, 1955, 20); — Цурка як придавила
живіт — просто хоч кричи! (Олесь Гончар, Тронка, 1963,
319);
// безос. З криком, галасом і сміхом всі товпилися
швидше геть. На порозі зчинився вереск, — когось
придавило (Юрій Смолич, II, 1958, 73);
// Навалившись своєю вагою
на кого-небудь, скалічити, умертвити тощо. — Дочка моя
вмерла.. наглою смертю: глинище завалилось та й її
придавило... (Олекса Стороженко, I, 1957, 102); — Юрка дерево
придавило, добре, що не скалічило, не вбило його! (Михайло Томчаній,
Жменяки, 1964, 171);
// безос. Коли Мартин умер (глиною
в глинищі придавило), Горпина його, як справжнього
чоловіка, ховала (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 128); Григорій
Петрович Сиволап хукав на закляклі пальці. Ще до війни
йому придавило бутом обидві руки, відтоді пальці в
кулак згиналися погано і на холоді швидко мерзли (Дмитро Ткач,
Плем'я.., 1961, 19); * Образно. Де ти, молодецтво? Де
ти, моя сило? Каменем-журбою Груди придавило
(Павло Грабовський, I, 1959, 203);
// Здавлюючи горло, задушити,
умертвити кого-небудь. — Придавлю, причавлю пана,
мов змію підколодну! — і руками показав [Роман], як
вкоротить життя Стадницькому (Михайло Стельмах, I, 1962,
439);
// Роздавити, знищити (щодо дрібних істот). — Там
між: дорослих [свиней] сосунець вискочив! Щоб не
придавили, часом (Остап Вишня, I, 1956, 372); * Образно.
[Килина:] Боїшся? Не варта ти й того, щоб тебе нігтем
придавити, гнида погана!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 423).
♦ Комарика придавити — заснути. Комбайнер з
молотниками пішов обідати, а сторож: і собі десь на соломі
комарика придавив (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 61); Наче
(неначе і т. ін.) могилою [тебе] придавить — про
почуття крайнього пригнічення, спустошеності. — Текли
колись ті сльози і в мене, а козача сльоза важка: як
викотиться, то неначе могилою тебе придавить (Олекса Стороженко, I,
1957, 162).
3. перех., перен. Гнітюче впливаючи на кого-небудь,
робити безвольним, інертним. [Деїфоб:] Доволі слів
тих темних і страшних, що придавили люд, мов димна
хмара (Леся Українка, II, 1951, 308);
// Перешкоджати прояву,
розвитку чого-небудь. Інститутська наука маркіз
паралізувала їх [інституток] душі, придавлювала молоду
потребу молодого серця (Нечуй-Левицький, I, 1956, 434);
//
Гнітити (про почуття, настрій і т. ін.). Чуття голоду,
самоти та одинокості придавлювало душу (Іван Франко, III,
1950, 263); Приголомшення придавило Хому,
пригнітило розум (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 198).
4. перех., перен. Позбавляти полі, свободи дій;
пригноблювати. — Паустив вражий дід піхоту да хотів
так придавити у Ватурині старшину, щоб і не писнула
(Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 153);
// Пересилювати,
приглушувати що-небудь у собі. [Килина:] І нащо я Мені
виявила своє горе, краще було б придавити, приспати!..
(Марко Кропивницький, II, 1958, 424); Стоїть.. вкрай схвильована
Галина Горленко,.. неспроможна придавити своє
хвилювання (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 8).
5. неперех., перен., розм., рідко. Висловлюючись, наголошувати (звичайно на слові). Розказував Кирило, рвучи річ, придавлюючи то на тому слові, то на другому (Панас Мирний, III, 1954, 70).
6. неперех., перен., розм. Посилюватися (звичайно
про мороз). Придавили люті, скрипучі морози (Іван Микитенко,
II, 1957, 26);
// безос. Хоч після снігу придавлювало
морозом, а Мармурі так пригріло, що чуприна прилипла до
лоба (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 19); На перший день різдва
трохи було придавило, а на другий мороз до 18°, але не
на довгий час (Збірник про Кропивницького, 1955, 375).