в означеннях
Тлумачення, значення слова «пригадувати»:

ПРИГАДУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИГАДАТИ, аю, аєш, док.

1. перех. і неперех., також у сполуч. із сл. собі. Поновлювати в пам'яті події, обставини, образи і т. ін. минулого; згадувати. — Слабий, слабий виноград... — пригадував собі Замфір циганові слова (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 212); Він захоплено повторював повні чарівної краси вірші Лермонтова, насолоджуючись їх музикою, і стискав кулаки, пригадуючи трагічний кінець поета (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 235); Пригадую: з фронту приїхав Солдат рядовий Пилип (Максим Рильський, II, 1960, 58); Не пригадаю й слова з тих наших довгих, запальних розмов (Леся Українка, I, 1951, 186); Сварг і Бразд, вражені смертю батька, ще раз бажають поговорити про нього, пригадати (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 24); Щура пригадала, що саме такими мінометами командує Юрась (Олесь Гончар, III, 1959, 171); [Кузь:] Ану пригадайте, як ви, будучи вже незаможниками, повстання проти радянської влади піднімали (Павло Тичина, I, 1957, 235);
//  Згадуючи, пізнавати кого-, що-небудь. Розмашистою ходою увійшов високий з чубком. Зразу до Марка, посміхаючись: — Здоров! ..Не впізнаєш? [Марко (пригадує):] Семен... Семен... (Микола Куліш, П'єси, 1960, 121); Та хоч шпаки і відлітають, Вони весною — так і знай — Шпаківні наші пригадають І прилетять у рідний край! (Григорій Бойко, Ростіть.., 1959, 13);
//  Відтворювати в пам'яті (слова, вірші, назви і т. ін.). [Митрусь (починає шпарко):] Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива.. (знов плутається, пригадує і знов вертається до того самого) «Горами хвилю підійми»... (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 468); Він пригадав собі навіть співанку, якої навчив його.. товариш (Іван Франко, IV, 1950, 27); Міст радянських всіх не пригадаєш, Не оглянеш оком наших пив (Сто пісень для молоді, 1946, 25);
//  перев. недок. Пам'ятати про що-небудь. Не пригадую, як я опинився в човні (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 302); Вони [собаки] обступили її кругом і, не налучись на той час дід Улас, певно, розірвали б. Що далі було, вона не пригадує (Панас Мирний, V, 1955, 238); Дитя! Про город той [Сталінград] пригадуй завше, Поглянувши на цвіт, що вкруг цвіте, Чи яблуко зірвавши золоте, Чи вільну пісню чуючи над полем (Максим Рильський, II, 1960, 219); [Круста:] Здасться, колись тут бюсти цезарів стояли? [Руфін:] Ніколи! (Схаменувшись). Себто... щось не пригадаю... (Леся Українка, II, 1951, 395);
//  тільки недок. Згадувати що-небудь час від часу, при нагоді. Пригадуйте частіш ви баєчку мою: Цурайтеся брехні і бійтеся дружити З таким приятелем.. як той Огонь в гаю (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 165).

2. перех., розм. Нагадувати якимись рисами кого-небудь. Вона все ще та давня Маня, з своїм пишним сміхом, коли сміється, і з тими очима, що пригадують її матір (Ольга Кобилянська, III, 1956, 146); В каюту увійшов високий помічник капітана. Надто довге, худе обличчя із здоровенним носом мало пригадувало живу людину (Мирослав Ірчан, II, 1958, 323);
//  Примушувати когось згадати що-небудь (за асоціацією). А на могилі хай посадять червону калину, хай вона пригадує йому [чумакові] його милую та далекую сторононьку... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 182); Шлю до тебе малий сей листочок, Може, ним я тобі пригадаю.. Наш далекий волинський куточок (Леся Українка, I, 1951, 56).

3. перех., кому, розм. Нагадувати кому-небудь щось сказане чи зроблене ним раніше (перев. з метою покарання, помсти і т. ін.). Жив [Хведір] собі одсторонь од людей і в зборню не ходив ніколи.., не чув, як лаються та пригадують без діла одно одному всячину (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 260); — Тепер ти, панотче, викручуйся, бо він тобі пригадає й мене, й вільшаницьку парафію, й вільшаницьку громаду (Нечуй-Левицький, III, 1956, 91); Ми пригадаєм їм [катам] розстрілів чорні рожі в розбитих головах замучених бійців!.. (Володимир Сосюра, I, 1957, 481);
//  Нагадувати, говорити комусь про що-небудь, чого не слід забувати. — Не забудь же верети... — знов пригадала жінка, коли сідав [Потап] на сани (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 277); [1-йчоловік:] Так от же я тобі пригадаю: я в тебе купив жінці на спідницю кубового ситцю (Марко Кропивницький, II, 1958, 497).

4. перех., розм. Обмірковувати який-небудь вчинок, дію і т. ін. Лилипко собі буцім загрався, а тим часом пригадував, куди б його заховати рукавичку, щоб мати не побачила (Панас Мирний, IV, 1955, 289);
//  Здогадуватися що-небудь зробити. Райко підняв голову. — А-а!.. Це ти, старий гріховоднику! — радо промовив він, впізнаючи Василя Тимофійовича, — насилу, бач, пригадав одвідати!.. (Степан Васильченко, I, 1959, 141);
//  рідко. Уявляти що-небудь. Що, коли справді одберуть од неї землю? Вона пригадати не зможе, що тоді буде з нею (Панас Мирний, III, 1954, 46);
//  перев. док., рідко. Вигадати, придумати що-небудь. Глухе не почує, так пригадає (Номис, 1864, № 8564); Весела, чудовна місцина! Кращої і прикладнішої назви, як Веселий Кит, не можна було пригадати їй (Панас Мирний, III, 1954, 293).

5. у знач. вставн. сл. пригадую пригадуєте (часто із спол. як). Уживається для підтвердження чого-небудь власними спостереженнями, нагадуванням про якісь події, вчинки і т. ін. Я бачив збитого борця В годину смертного кінця; Пловець — пригадую — вмирав, Зі смертю п'явся — не здолав (Павло Грабовський, I, 1959, 404); Пригадую, в війну було: звільнили ми село десь над Оріллю (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 326); Він мав собі грушки на узвар, а мені за це лагодив вози і, як пригадуєте, не брав за роботу ні шеляга (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 16).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 584.

Коментарі (0)