Словник української мови

ПРИГЛАДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИГЛАДИТИ, джу, диш, док., перех., чим і без додатка. Гладити рукою, пальцями, вирівнюючи, розправляючи що-небудь. — Мав я деяку роботу в волості, — сказав писар, чіпляючи свій капелюх на кілочок і пригладжуючи кострубату голову долонею (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 63); Симко показував тестеві блискучі металеві зуби, пригладжував ріденьке волосся на довгастій, мов човник, голові (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 65); Сидорчук трохи заспокоївся. Але руки в нього тремтіли і він чомусь безперестанно намагався пригладити поли свого кітеля (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 27); Адам Безрух поклав папірець на стіл, пригладив його мізинцем правої руки (Іван Ле, Клен. лист, 1960, 102);
//  Розчісувати гребінцем, щіткою (волосся на голові, вуса і т. ін.). На другому місяці фуражирства Лука Зотович постриг під макітру свою сектантську занехаяну кучму; почав голити бороду і коров'ячою щіткою пригладжувати вуса (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 293);
//  Розрівнювати поверхню чогось. Іван лазить по драбині, подає снопи, а вона почервонілими руками прив'язує, пригладжує вкритий причілок (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 222); Скоро закинув [Прокіп] назад землю в викопану ямку, убив, утолочив і пригладив так, що і сліду годі було найти (Іван Франко, VIII, 1952, 294);
//  рідко. Погладжувати, пестячи. Мати голівку миє — пригладжує, а мачуха миє — прискубус (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 138).