в означеннях
Тлумачення, значення слова «пригноблений»:

ПРИГНО́БЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до пригнобити. Станеш, пригноблений безконечною величчю краси, притулившися спиною до скелі, й так замреш (Гнат Хоткевич, II, 1966, 302).

2. у знач. прикм. Якого пригноблюють (у 1 знач.). Всі дотеперішні суспільства ґрунтувались, як ми бачили, на антагонізмі між класами гноблячими і пригнобленими (Маніфест комуністичної партії, 1963, 41); Дякуючи Великій Жовтневій соціалістичній революції, заговорили раптом пригноблені народи, на всіх язиках заспівали (Павло Тичина, III, 1957, 56);
//  у знач. ім. пригноблені, них, мн. Люди, яких пригноблюють (у 1 знач.). Хитаються бетони ворожих веж у відблиску заграв, і помсти крик летить по всій планеті: «За Лібкнехта, за Сакко, за Ванцетті! За всіх пригноблених!» (Володимир Сосюра, II, 1958, 331); Принцип мирного співіснування не може бути застосований у відносинах між гнобителями і пригнобленими, між колонізаторами і жертвами колоніального гніту (Резолюція XXIII з'їзду КПРС.., 1966, 9).

3. у знач. прикм. Похилений, згорблений. І очі ті, і постаті ті, — тільки очі журніші та постаті пригнобленіші... (Остап Вишня, I, 1956, 298);
//  Який не розвивається; Кволий. Серед листу жовтого воскрес Буянням трав пригноблений барвінок (Василь Еллан, I, 1958, 64).

4. у знач. прикм., перен. Охоплений важкими, болісними почуттями. Вона лежала так тихо, пригноблена, розтоптана, і розуміла лиш, одно, що вона одинока (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 330); Іцко смутно всміхнувся, схилив голову вниз та й зажурився. Він увесь був якийсь пригноблений (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 388);
//  Важкий, гнітючіш (про настрій, почуття). Настрій на до рабі стає пригноблений. Оба керманичі похмурі, і ми, пасажири, вже боїмося їх зачіпати (Гнат Хоткевич, II, 1966, 393).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 592.

Коментарі (0)