Словник української мови

ПРИГОЛУБЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИГОЛУБИТИ, блю, биш; мн. приголублять; док., перех. і без додатка. Проявляючи ніжність, ласку, пестити кого-небудь; голубити. Тільки й знає [Левко], що приголублює свою Ївгу (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 295); Іван радісно обнімає її [дочку], приголублює (Олександр Левада, Марія, 1953, 109); [Наталка:] До кого я пригорнуся і хто приголубить? Коли тепер того нема, який мене любить (Іван Котляревський, II, 1953, 5); Отець превелебний.. не проминув нагоди приголубити вдовицю (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 31); — Я хотів було приголубити хлопчика, але він рішуче відіпхнув мою руку. — Я не маленький (Юрій Збанацький, Любов, 1957, 36);  * Образно. Олена побачила на Севериновій кубанці дірочку, з якої визирала вата.. — Чи куля тебе приголубила, чи на сучок напоровся? — запитала насмішкувато (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 540);
//  чим. Пестити словом, поглядом і т. ін. Він нас ніколи не жалував, сам п'є, гуляє, а нас і словом не приголубить (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 273); Приголубила [Уляна Григорівна] синів, що сиділи навпроти неї, люблячим материнським поглядом (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1964, 32);
//  у сполуч. із сл. до себе, до серця. Пригортати, притискувати до себе кого-, що-небудь. — Лягай тепер спати, Сидорко, я тебе збуджу,.. — умовляла Одарка, приголублюючи до себе сонного брата (Любов Яновська, I, 1959, 74); [Елеазар:] Коли я під ногами знайду хоч листок, я до серця його приголублю (Леся Українка, II, 1951, 144);
//  перен. Давати захист, притулок, виявляти увагу, піклування і т. ін. — Я дуже боявся за вас, Гергардт, вони вас уже почали приголублювати. Я думав, ви теж продастеся за дрібниці, одержані з видавництва (Вадим Собко, Запорука.., 1952, 64); Сестру Валентини Григорівни розстріляли фашисти, і вона зоставила по собі.. сироту Володю.. Володя виріс уже, став зразковим учнем, його пожаліли і приголубили радянські люди (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 25);
//  перен. Доглядати кого-, що-небудь. — Даруй же, боже, нам і нашим дітям вік довгий та щасливий, щоб ти, моя доню,.. приголубила мою старість (Нечуй-Левицький, II, 1956, 280).