в означеннях
Тлумачення, значення слова «прикажчик»:

ПРИКА́ЖЧИК, а, чол.

1. іст. У царській Росії — найманий службовець у поміщика, що наглядав за якою-небудь ділянкою його господарства, виконував різні господарські доручення або керував господарством. Був [Вавилов] колись за об'їждчика в одного пана, тоді за прикажчика, тоді за управителя, а там уже й свою земельку купив (Борис Грінченко, II, 1963, 319); Селянин відбував панщину, працював у полі під наглядом панського прикажчика, озброєного палицею (Історія середніх віків, 1955, 31);  * Образно. Він [Ленін] вказував, що буржуазні професори філософії, як і професори політичної економії, є вченими прикажчиками класу капіталістів (Ленін, Коротка біографія, 1955, 102).

2. іст. У царській Росії — найманий службовець у купця або в торговельному закладі. Покинув він торби, та взимку став у крамаря за прикажчика (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 319); В поодиноких крамницях позіхають від нудоти й лупають очима на невідомого перехожого прикажчики або сам хазяїн-купець (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 51);  * У порівняннях. — Він, як є меж купцями прикажчик, так він в мене права рука моя (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 349).

3. заст. Продавець у крамниці. В кооперативних крамницях запанував зразковий порядок, чистота, прикажчики ввічливо поводилися з покупцями (Олександр Бойченко, Молодість, 1949, 225); — З ким це ти, Анисько? — спитала Варвара.. — Та внадився прохвост один, з воєнторгу прикажчик, чи бог його святий знає... (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 19).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 631.

Коментарі (0)