в означеннях
Тлумачення, значення слова «прихилятися»:

ПРИХИЛЯТИСЯ, яюся, яєшся, недок., ПРИХИЛИТИСЯ, хилюся, хилишся, док.

1. до кого — чого. Схиляючись, щільно притискатися, притулятися до кого-, чого-небудь, обпиратися об когось, щось. — Ну, та й добряче сидіти: є куди простягти ноги й спиною об віщо обпертись, — подумав Пилипко, простягаючи натруджені ноженята й прихиляючись головою до товстої деревини (Панас Мирний, IV, 1955, 301); Лукія прихиляється плечем до дверей: — Бійся бога, Павлику... Хіба я тобі зла хочу? (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 318); Василина прихилилась до груші й неначе задрімала (Нечуй-Левицький, II, 1956, 81); Зігнутий, нещасний, як провинений школяр, сів Аврум долі, прихилившись до стіни (Степан Васильченко, II, 1959, 16);
//  Схиляючись, присуватися ближче до кого-, чого-небудь. Підходять люди, прихиляються до його, шепочуть свої гріхи йому. Схимник хрестить їх (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 56); Дві завзяті гарячі голови близько прихилялися одна до одної й своїми думками переносилися через гори, ріки, штучні кордони (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 22); Він знову прихилився до шибки, дивився в хату (Панас Мирний, I, 1949, 312); Дерева заколихались, гілля до гіллі прихилилось, затуркали горлиці (Олекса Стороженко, I, 1957, 83).

2. Трохи нагинатися, опускатися; присідати. Коло уліїв щоранку обійде [Грицько], прихиляється, доглядається до всякого, прислухається (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 144); Христя глянула на руки, позеленені квітками, і прихилилася спершу помити їх у ковбаньці (Панас Мирний, III, 1954, 348); На зріст він удався такий, що, не прихилившися, в двері не пройде (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 132);
//  Нагинати голову, плечі. Ближче до світильника прихиляється митрополит Кирило, читає нову книгу (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 500); Марії в обличчя вдарила кров, зіниці стали великі, як дві чорні пасльонини. Але вона вмить кинулась і заховала їх: прихилилась до коміра (Андрій Головко, II, 1958, 154); Чубенко зник у темряві лісу й прихилився на секунду до шиї коня (Юрій Яновський, I, 1954, 287).

3. до кого. Пригортатися до кого-небудь, обійматися з кимсь. Цілує [Антей] її, вона прихиляється до нього з виразом невинно ображеної дитини (Леся Українка, III, 1952, 427); — А ти, серце-голубонько, не журись Та до молодчика, прихились... (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 52); Ми рушили, близько прихилившись одно до одного, увійшли в ліс і почали шукати свою стежку (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 51).

4. тільки док., перен. Знайти собі притулок, розраду де-небудь, у когось. Світ, бачся, широкий, Та нема, де прихилитись В світі одиноким (Тарас Шевченко, I, 1963, 28); — Як не одрізняй себе од миру, а все чоловіку хочеться до кого-небудь прихилитись; нема рідного брата, так шукає названого (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 90); Вона не любила Грицька і пішла за його, аби де прихилитися з дитиною, а тепер шкодувала, що так ізробила (Борис Грінченко, II, 1963, 353).

5. розм. Тихо, плавно зачинятися (про двері, вікна тощо). Щойно прихилилися двері за сином,.. Федір Іполитович ступнув до директорового столу (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 279).

6. до кого, перен. Відчувати приязнь, симпатію до кого-небудь; привертатися, прив'язуватися. Корнієві якось байдуже було до дочки малої: він знав, що дівчина — чужа користь, і мало про неї думав. Але як сини повмирали, то він потроху став прихилятися до дочки (Борис Грінченко, I, 1963, 403); Хто знав близько Мате Михайловича, той ніколи не забуде, яка це була чарівна людина і як усі зокола щиро прихилялись до нього (Юрій Смолич, VI, 1959, 38); Не соромиться [Юрко Дзвонар] дурити голову то одній, то іншій, то кільком відразу. З усіма він добрий, з усіма жартує, з обіймами лізе, але ні до одної по-справжньому не прихиляється (Михайло Стельмах, I, 1962, 277); Знову обняла [Оксана Сергіївна] дівчину, як доньку після розлуки, — от дивна річ, скільки треба часу, щоб прихилитися до людини? (Юрій Яновський, II, 1954, 70).
 Прихилятися (прихилитися) серцем (душею) — відчувати приязнь, симпатію до кого-небудь; любити. Олег все більше звикав і прихилявся серцем до Люди, а Люда сміялася, пустувала й хто зна, що було у неї на думці (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 191); Не хотіла [татарочка] підсобляти в будь-якім підступі супроти Подолянки, до котрої татарочка, в неволі зів'явши, чомусь прихилилась душею (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 454).

7. до кого — чого. Ставати прихильником, послідовником кого-, чого-небудь. [Прісцілла:] І що ж, скажи, ти міг би прихилитись до віри нашої? (Леся Українка, II, 1951, 446);
//  Погоджуватися з ким-, чим-небудь, схвалювати якісь дії; приставати. Застерігаю, що я не прихиляюсь зовсім до д. Копача і тих неполітичних політиків.., проти яких виступає д. Ганкевич в своїй статті (Леся Українка, VIII, 1965, 234); З д. Мирним листувався в справі видання його творів. Він не дуже прихиляється до заміру Спілки видати його твори (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 215); Певні, що Ви прихилитесь до нашого заміру і не кинете нас без своєї запомоги, та ще й других будете підбивати до сього (Панас Мирний, V, 1955, 420);
//  Прислухатися до кого-, чого-небудь, зважати на когось, щось. Як же «Київська Старина» не прихилиться до моєї думки, то тоді вже пустити «Повію» всю окремим виданням (Панас Мирний, V, 1955, 400); І не диво, що вона щиро прихилялася до Гордієвих слів. Адже він обрятував її від смерті, душу їй одживив своєю щирою розумною розвагою (Борис Грінченко, II, 1963, 120); [Самрось:] Хотів її ударити, вона підставила твар: «Удар, каже, тільки прихились до мого благання!» Отже, не зміг ударити! (Марко Кропивницький, II, 1958, 68).

8. тільки док., розм. Розташуватися, влаштуватися де-небудь (перев. у незручному місці). Сама ж не їла [Марія] й не пила. В куточку мовчки прихилилась Та дивувалася, дивилась, І слухала (Тарас Шевченко, II, 1963, 358); Хоч би де прихилитись! Куди вона йде?.. Ох, як тяжко, — все тіло болить!.. (Борис Грінченко, II, 1963, 275); — Кажуть, він у ту папку, замість паперів, оладки собі кладе, — веселіючи, розповідала мати. — Набігається з сажнем по полю, прихилиться де-небудь та й поснідає (Олесь Гончар, II, 1959, 133).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 81.

Коментарі (0)