Словник української мови

ПРИ́КІЛ, кола, чол. Кіл, вбитий у землю. Його мозок продовжував працювати з надмірною силою, несучи його бозна-куди, неначе степового коня, що зірвався з прикола (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 292).
 На приколі — прив'язаний до кола. За насипом паслися на приколі кози (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 191).
♦ Стати на приколі — причалити. Живців, нарешті, досить у відрі. Куди ж пливти, де стати на приколі? (Максим Рильський, II, 1946, 274); Стояти (бути) на приколі — стояти на причалі. Катер на приколі, заборонили їздити (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 108); Буває й так, що море шаленіє кілька днів, і доводиться стояти на приколі, втрачаючи дорогоцінний час (Радянська Україна, 15.VII 1962, 4); Тримати на приколі — не використовувати в роботі. У договорі відмічено, що в періоди, коли трактори в загоні вільні, нерозумно тримати їх на приколі (Хлібороб України, 8, 1968, 21); Як на приколі — почуваючи себе зв'язано. Хлопець спочатку тримався десь у кутку, на краєчку стільця, як на приколі, а потім помалу звикав до оточення (Олександр Ільченко, Серце.., 1939, 178).