ПРИКІНЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИКІНЧИТИ, чу, чиш, док., перех., розм. Позбавляти життя; убивати, добивати. — А як же думаєш розправитися з паном? — Як доведеться! Зможу — в лісі обухом прикінчу, а ні — руками задушу (Михайло Стельмах, I, 1962, 439); Вершомет спритним ударом одразу прикінчив песця (Микола Трублаїні, Лахтак, 1953, 117); * Образно. Апологетика прикінчує мистецтво (Павло Загребельний, Диво, 1968, 292).