ПРИКЛОНЯТИ, яю, яєш, недок., ПРИКЛОНИТИ, лоню, лониш, док., перех., розм.
1. Те саме, що
прихиляти 1. Заколихався світ місячний у курені і покрався
далі до дверей. Івась устав, лапнув його ручкою —
рука осіяла, він приклонив голову до того місця і глянув
угору (Панас Мирний, I, 1954, 173);
// Те саме, що схиляти. Ось
їх могили. Приклонім чоло! (Максим Рильський, II, 1956,
179).
2. перен. Спрямовувати чиїсь думки, інтереси, дії
в певний бік, схиляти кого-небудь до чогось. Шрам
з сином мав їхати у Переяслав до Сомка гетьмана, і щоб,
одбувши воєвод, справити гетьманське весілля на всю
Україну, і на весіллі разом усю старшину до походу на
Тетерю приклонити (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 112).
♦ Приклонити голову (чоло) — те саме, що Голову
прихилити (див. голова). [Микола:] О, братику..
Знаю я добре, як тяжко бути сиротою і не мати
містечка, де б голову приклонити (Іван Котляревський, II, 1953, 26); [3-й
повстанець:] Утікаємо, як сполохані зайці ..!
Ніде приклонити голови. Босі, голодні, перемоклі! (Мирослав Ірчан,
I, 1958, 71).