в означеннях
Тлумачення, значення слова «прикликати»:

ПРИКЛИКА́ТИ, аю, аєш і діал. ПРИКЛИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИКЛИ́КАТИ, ичу, ичеш, док., перех.

1. Запрошувати кудись або вимагати з'явитися. Відправив [князь Ярослав] певних людей до варягів, прикликаючи до себе на службу найславнішого з них — Еймунда (Павло Загребельний, Диво, 1968, 220); Відміна [прізвище] прикликує часом стару від млинка до комірки (Степан Ковалів, Тв., 1958, 47); Братові минуло десять літ весною, і все налагодилося так, щоб восени відвезти нас у губерню, а тут я візьми та й занедужай. Прикликали лікаря (Панас Мирний, IV, 1955, 334); — Якби мені прикликати сюди Лавріна, я б до смерті не вернулася в Семигори, — згодом сказала Мелашка (Нечуй-Левицький, II, 1956, 341);
//  Жестом, голосом просити або вимагати підійти; підкликати. — Дівчино! — прикликає мене сестра Меланія. — Ходи лишень ближче, — як на ім'я? (Марко Вовчок, I, 1955, 253); Зачали співати тенори й баси, лиш сопрано і альтів не чути. Тому Болотневич мусив .. махати руками, щоби прикликати здивовані дівчатка, бо вони самі не догадались умішатися до співу (Лесь Мартович, Тв., 1954, 198);
//  Умовним посвистом, словом вимагати підійти (приручену тварину). Не могла [віла] здобутися на слово, тільки ледве здобулась на посвист, щоб коня прикликати до себе (Леся Українка, I, 1951, 393); Шмідель прикликав пси знадвору, замкнув двері (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 12);
//  Принаджувати співом, щебетом самицю (про птаха). Там соловейко гніздо звив. Всю нічку не спав та все щебетав, Собі солов'їху прикликав (Народна лірика, 1956, 208);
//  тільки недок. Звертаючись до надприродних сил, благати чого-небудь. Вона здіймала руки до неба, завмирала в благаючій позі і з вірою в чудо прикликала до себе потіху (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 332); Проклинаючи війну і не бачачи сил, здатних побудувати світ на основі добра і справедливості, Чаренц [у своїй поемі «Атілла»] прикликає демонічні сили, щоб вони знищили зло (Радянське літературознавство, 12, 1968, 42).

2. перен., розм. Викликати якийсь стан, вияв чого-небудь. — Краще дістань пляшку вчорашнього, бо нема чим апетит прикликати (Микола Ю. Тарновський, Незр. горизонт, 1962, 311); Марно силкуючись відігнати моторошний образ і прикликати сон, Сахно загорнулася в холодні тканини вигідної постелі (Юрій Смолич, I, 1958, 68).
Прикликати (прикликати) до життя кого — повертати до нормального стану із стану непритомності, депресії, замріяності і т. ін. Ніхто не йшов їй на рятунок, аж дощ, що пустився коло півночі, прикликав її до життя (Іван Франко, V, 1951, 21).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 639.

Коментарі (0)