ПРИКЛИ́КАТИ див. приклика́ти.
ПРИКЛИКА́ТИ, аю, аєш і діал. ПРИКЛИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИКЛИ́КАТИ, ичу, ичеш, док., перех.
1. Запрошувати кудись або вимагати з'явитися.
Відправив [князь Ярослав] певних людей до варягів,
прикликаючи до себе на службу найславнішого з них —
Еймунда (Павло Загребельний, Диво, 1968, 220); Відміна [прізвище]
прикликує часом стару від млинка до комірки (Степан Ковалів,
Тв., 1958, 47); Братові минуло десять літ весною, і все
налагодилося так, щоб восени відвезти нас у губерню,
а тут я візьми та й занедужай. Прикликали лікаря
(Панас Мирний, IV, 1955, 334); — Якби мені прикликати
сюди Лавріна, я б до смерті не вернулася в Семигори, —
згодом сказала Мелашка (Нечуй-Левицький, II, 1956, 341);
//
Жестом, голосом просити або вимагати підійти; підкликати.
— Дівчино! — прикликає мене сестра Меланія. — Ходи
лишень ближче, — як на ім'я? (Марко Вовчок, I, 1955, 253);
Зачали співати тенори й баси, лиш сопрано і альтів
не чути. Тому Болотневич мусив .. махати руками,
щоби прикликати здивовані дівчатка, бо вони самі не
догадались умішатися до співу (Лесь Мартович, Тв., 1954, 198);
// Умовним посвистом, словом вимагати підійти
(приручену тварину). Не могла [віла] здобутися на слово,
тільки ледве здобулась на посвист, щоб коня прикликати до
себе (Леся Українка, I, 1951, 393); Шмідель прикликав пси
знадвору, замкнув двері (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 12);
//
Принаджувати співом, щебетом самицю (про птаха). Там
соловейко гніздо звив. Всю нічку не спав та все щебетав,
Собі солов'їху прикликав (Народна лірика, 1956, 208);
// тільки недок. Звертаючись до надприродних сил,
благати чого-небудь. Вона здіймала руки до неба,
завмирала в благаючій позі і з вірою в чудо прикликала до себе
потіху (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 332); Проклинаючи війну і не
бачачи сил, здатних побудувати світ на основі добра і
справедливості, Чаренц [у своїй поемі «Атілла»]
прикликає демонічні сили, щоб вони знищили зло (Радянське літературознавство,
12, 1968, 42).
2. перен., розм. Викликати якийсь стан, вияв
чого-небудь. — Краще дістань пляшку вчорашнього, бо нема
чим апетит прикликати (Микола Ю. Тарновський, Незр. горизонт,
1962, 311); Марно силкуючись відігнати моторошний
образ і прикликати сон, Сахно загорнулася в холодні
тканини вигідної постелі (Юрій Смолич, I, 1958, 68).
♦ Прикликати (прикликати) до життя кого —
повертати до нормального стану із стану непритомності,
депресії, замріяності і т. ін. Ніхто не йшов їй на рятунок,
аж дощ, що пустився коло півночі, прикликав її
до життя (Іван Франко, V, 1951, 21).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 639.