ПРИКОВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИКУВАТИ і рідко ПРИКУТИ, ую, уєш, док., перех.
1. Куючи,
приєднувати метал до металу;
// Міцно прибивати
що-небудь металево до чогось. Зробив [брат] сундук і
покрив його чорним лаком,.. прикував до нього здоровенний
замчище, приробив залізну ручку (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 49);
// перен. Приморожувати що-небудь до чогось.
Минулося літо. З півночі Налинули хуги лихії, І хвилю, як
бранку в неволі, Мороз прикував до каміння (Дніпрова Чайка,
Тв., 1960, 337).
2. Приєднувати кого-, що-небудь до чогось ланцюгом. Тайжан знав, що в скрині старого ще й досі зберігається не одна пара ланцюжків, якими приковують до тугира [триніжка] свійського орла (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 142); — То, видно, його [човна.] дощем відбило, — промовив Карпо дворник [дворецький]. — А бачили, що дощ надходить. Чому не прикували? Зараз його піймати і прикувати (Панас Мирний, I, 1954, 311); — І бог убив його [Прометея]? — Ні, ні, Скарав довічно,.. Прикув до скелі (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 336); * Образно. [Юлія:] А я й не знала, що вам наше сусідство таку пакість чинило, приковувало вас до вчительської тачки (Іван Франко, IX, 1952, 167).
3. перен. Змушувати кого-небудь залишатися на
якомусь місці або перебувати десь. Ноги аж тремтіли,
щоб швидше вибратися на волю. Але мене всипали
лагідними словами, спутували щирими очима і осмішками,
приковували до місця руками (Степан Васильченко, IV, 1960, 29); Ми,
піхота, гвардія, не можемо приковувати себе до шляхів
(Олесь Гончар, III, 1959, 97);
// Бути причиною, яка
позбавляє можливості або бажання рухатися. Спогади про
сільську школу прикували мене коло стола (Степан Васильченко, II,
1959, 297); Ця [музика] несподівано впала на голову,
розірвавши вечірню тишу, приголомшила, прикувала
[Оленку] до землі (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 211);
// Бути причиною, яка змушує кого-небудь перебувати
десь. — Досі не міг я так часто приходити, робота
приковувала до хати, але відтепер буду щонеділі в тебе
(Ольга Кобилянська, II, 1956, 101); Наукова праця була тою
спасенною причиною, яка владно приковувала Євгена
Вікторовича за робочим столом і відкривала Любці волю... (Іван Ле,
Міжгір'я, 1953, 78); Очікування відповіді від Шелемехи
прикувало мене до готелю (Микола Трублаїні, Глиб. шлях, 1948,
109).
Немов (наче, як і т. ін.) прикував (прикувала,
прикувало) кого — змусити не рухатися з місця. Хотів
утікати з-посеред того страшного натовпу, але
ослаблення тіла немов прикувало його до місця (Іван Франко, VI, 1951,
301); Наче прикувала партизанка мене нерухомим
поглядом напіврозплющеного ора (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 139);
Приковувати (прикувати) до ліжка: а) змушувати лежати
в ліжку. Мене прикували до ліжка і не кажуть, коли
дозволять навіть сидіти. Мені все ще дуже недобре, на
поправку щось мало надії (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 444); б)
бути причиною тривалого постільного режиму (про
хворобу). Трохи не все місто висипає на вулицю. Тільки ті,
кого лиха хвороба приковує до ліжка,.. зостаються у
хатах (Панас Мирний, III, 1954, 258); Ще в дитинстві Леся
Українка тяжко захворіла на туберкульоз, який прикував
її на довгі місяці до ліжка (Наука і життя, 2, 1961, 37).
♦ Приковувати (прикувати) до ганебного стовпа див.
ганебний.
4. перен. Викликати якийсь інтерес, притягати.
Раптом мою увагу приковує шафа. Спиняюсь (Михайло Коцюбинський, I,
1955, 263); Вона приковувала до себе увагу.. всіх, хоч
ніхто з хлопців навіть на думці не мав позалицятись
до дівчини (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 417); І хлопця, і
дівчину захопило й прикувало до себе урочисте видовище
велетенського параду (Юрій Яновський, IV, 1959, 86);
//
Привертаючи до себе увагу, змушувати кого-небудь діяти в
певному місці. Бармаш скорше відчув, ніж почув, що
кулемет на другому броді змовк і більше ніколи вже не
обізветься.. «Чи ж зможу я приковувати їх [ворогів] до
себе ще цілих двадцять довгих хвилин?» (Василь Козаченко, Гарячі
руки, 1960, 150); Протягом усієї війни
радянсько-німецький фронт приковував до себе основні сили
фашистської Німеччини та її союзників в Європі, він був
основним полем бою другої світової війни (Комуніст України, 9, 1965,
55); Згромаджена козацька сила прикувала польське
військо до Пиляви (Яків Качура, II, 1958, 435);
// Викликати
прихильність, почуття дружби, кохання; притягати до себе.
Вона прикувала його до себе більше, як батько й мати
(Ольга Кобилянська, II, 1956, 168);
// у сполуч. із сл. очі, погляд.
Привертаючи увагу, змушувати чийсь погляд
зупинятися на собі. Збіглися школярі.. Картина прикувала до
себе очі перших глядачів і критиків .. Руфа несподівано
виросла в їх очах (Олександр Копиленко, Дуже добре, 1937, 295); Його
зір прикували до себе вершечки цегляних димарів і
чорних задимлених труб (Гордій Коцюба, Перед грозою, 1958,
149); І знов лежить передо мною Мій крейцар, — силою
чудною До себе погляд мій прикув (Іван Франко, XIII, 1954, 50);
// у сполуч. із сл. очі, погляд. Зосереджувати свій
погляд на кому-, чому-небудь. Прикувала [Соня] очі,
дожидає. Чую, як дужче й дужче б'ється в неї серце, а
рука все тисне, мов на якусь змову кличе мене без слів
(Степан Васильченко, I, 1959, 260); Самотня сиділа [Ольга],
прикувавши погляд до світлового сигналу над дверима
операційної (Петро Дорошко, Не повтори.., 1968, 30).