Словник української мови

ПРИКУРЕНИЙ 1, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до прикурити.

ПРИКУРЕНИЙ 2, а, е, розм. Покритий тонким шаром чого-небудь (пилу, кіптяви і т. ін.). Під поперечною стіною.. стояло бюрко, завалене паперами й подертими книжками, прикуреними зверху порохом (Лесь Мартович, Тв., 1954, 233); Стежкою повзли мої земляки.., згорблені та прикурені пилом (Іван Франко, III, 1950, 218).