Словник української мови

ПРИКУРЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИКУРИТИ, курю, куриш, док., перех. і без додатка. Розпалювати цигарку, люльку і т. ін. Вартовий ще раз свиснув.. і почав прикурювати люльку (Мирослав Ірчан, II, 1958, 87); Дідок прикурює од його цигарки (Андрій Головко, I, 1957, 449); Парубок чиркнув сірника, прикурив цигарку і, смачно затягтися, пихнув синім димом (Андрій Головко, II, 1957, 102).
♦ Давати (дати) прикурити кому, фам. — дошкульно провчати кого-небудь за щось. — Та хіба ж то люди, Докіє. То виродки.. Скоро Заруба, як кажуть хлопці, їм дасть прикурить... (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 56); — А вона бойова, ця Ярина! Така мала, а вже орудує як... — Правда, що мала, а вже дає прикурить Перегуді.., теперечки і пальця в рот їй не поклади (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 234).