ПРИКУШУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИКУСИТИ, ушу, усиш, док., перех.
1. Затискати між зубами
що-небудь. Кожен струс [машини] боляче відгукувався в
пораненій нозі, біль гостро ударяв у мозок, і Шумаков
щоразу прикушував губу, щоб не застогнати (Сава Голованівський,
Тополя.., 1965, 402); Пригорнувшися до меншого брата, вже
смирнесенько стояла вона, прикусивши пучечку (Марко Вовчок,
I, 1955, 305); Радивон прикусив сивого вуса й хотів щось
сказати, але тут вдарив дзвінок великого бою (Василь Кучер,
Трудна любов, 1960, 395).
♦ Прикусити зуби: а) стиснути зуби. — Ти тямиш,
паршивцю, що говориш?! — одним краєм прикусив зуби.
Созоненко (Михайло Стельмах, II, 1962, 341); б) змовчати. Капрал
почервонів зо злості, але прикусив зуби (Іван Франко, I, 1955,
271); Прикушувати (прикусити) язика (язик, язичка):
а) затискати язика між зубами. — Пізні, пізні птахи.
Чи, бува, не з зальотів? — і мало не прикушує язика,
згадавши свій сором (Михайло Стельмах, I, 1962, 448); —
Падаючи, він прикусив язик. Це нічого, — каже лікар (Іван Багмут,
Щасливий день.., 1951, 152); б) замовкати. Олена завжди
вміла гостро відповісти Михасеві, і йому часто
доводилось прикушувати язика (Олесь Донченко, VI, 1957, 139); Вона
догадалась, що вже наговорила сім мішків гречаної вовни,
й прикусила язика (Нечуй-Левицький, III, 1956, 55).
2. Їсти що-небудь з чимсь, відкушуючи. Купили чорного хліба і по маленькому шматочку білого. Так і їли: до чорного прикушували по кавалку білого, аби для смаку (Іван Микитенко, Повісті.., 1956, 145); Прикушував [міраб-баші] пісний цукор і повільненько, неначе в свято, присьорбував степлілий кок-чай (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 223).