Словник української мови

ПРИКИДАТИСЯ 1, аюся, аєшся, недок., ПРИКИНУТИСЯ, нуся, нешся, док. Навмисне створювати певне враження про свої дії, стан, ставлення до кого-, чого-небудь і т. ін. з метою обману; удавати що-небудь. — Вона знає лиш кожного за ніс водити! Зразу прикидається, що ніби любить, а потім на сміх підіймає (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 165); Ніхто нічого не знає. Дорослі здебільшого тільки прикидаються, що знають. А насправді за кожною справкою біжать до шафи і виймають енциклопедію (Юрій Смолич, II, 1958, 53); Каркайло прикинувся, що зовсім умирає, і простогнав: .. — Вмираю (Іван Франко, IV, 1950, 108); — Чи ти чула, К-атре, що я казала? — Мала Катря прикинулась, що спить (Степан Васильченко, Вибр., 1950, 187);  * Образно. Заздрість тихо До мого серця підкрадалась, Зрадливо другом прикидалась (Ігор Муратов, Осінні сурми, 1964, 29);
//  Бути нещирим, говорити неправду. — Не прикидайтеся, не мудруйте, пане сотнику! — перебив Жолкєвський. — Мудрувати не навчився, державним мужем не був... (Іван Ле, Наливайко, 1957, 27); — Ой, то ти красуня в мене! — не прикидаючись, здивувався і зрадів Бараболя (Михайло Стельмах, II, 1962, 292);
//  ким, яким, рідко в кого. Удавати з себе когось, якогось. Певне, Ладимко тільки прикидається прямим і відвертим. Він хитріший від самого дідька (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 183); — Ну, Іване, скажи мені, як, властиво, було з тою портмонеткою? — Іван зразу прикинувся дурником (Іван Франко, III, 1950, 149); — Данила Вульбаша не знали? У божого чоловіка прикинувся — почав ходити і влітку і взимку босий (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 165).

ПРИКИДАТИСЯ 2, аюся, аєшся, недок., ПРИКИНУТИСЯ, нуся, нешся, док.

1. тільки 3 ос., розм. З'являтися (про рани, хворобу, її симптоми). — Та, не вам кажучи, прикинулась бешиха, та усю пику мені роздуло... ох!.. (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 194); — Коні і врятували нас, а то не довго б просиділи в горах. Але скоро не стало не тільки м'яса, а й хліба. Прикинулась цинга, потім голодний тиф (Петро Панч, В дорозі, 1959, 198).

2. заст. Відчувати прихильність; привертатися. Да потім таки стала пані дещо у тієї сусіди розпитувати про мене, стало їй мене жаль і подобалося, що хоч як горюю, а прикидаюсь до дитини і люблю її... (Ганна Барвінок, Опов..., 1902, 530); — Так вона до його прикинулась, так присербилась, що й світ йому весь зав'язала (Марко Вовчок, I, 1955, 220).