в означеннях
Тлумачення, значення слова «прикипати»:

ПРИКИПАТИ, аю, аєш, недок., ПРИКИПІТИ, плю, пиш; мн. прикиплять; док.

1. Міцно приставати до чого-небудь. Кров з обличчя йому змито, але сорочки, всієї закривавленої, не зважилися скинути: вона прикипіла до тіла (Борис Грінченко, II, 1963, 479); — Дядьку! — Чого це він ворушиться, а не встає? Може, в нього штани до заліза прикипіли? То я візьму жигало та одліплю? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 36); Пил товстим шаром цупко прикипів до одежі, сивиною притрусив його чорну бороду, його бліде обличчя (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 130);
//  Примерзати до чого-небудь. Ріже в лице холодний вітер... Прикипає до зледенілої рушниці рука... (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 235); — І дарма, що на голодних пайках, що холоднеча, аж руки до станків прикипають, а — бачили б ви — як працює народ! (Олесь Гончар, II, 1959, 161); Вовк як потяг, а хвіст уже прикипів до ополонки, — не витягне (Українські народні казки, 1951, 32).
Ноги (п'яти) до землі прикипали — мимоволі уповільнювалася хода; не хотілося йти далі. — Про рідний край ти мені не нагадуй. Мимо дому проходив — ноги до землі прикипали, трохи було на Троянівку не завернув (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 339).

2. перен. Щільно притулившись до чого-небудь, пригорнувшись до когось, залишатися непорушним. Раптом вона обриває свої думки, здригається, прикипає руками до лутки вікна (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 54); Другого дня вранці, прикипівши до тоненької вишні, що росла під загатою, Оля дивилася вслід Сашкові (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 90); Микола одчепив Сашкову баклажку й кинув. Німці прикипіли до землі, чекаючи вибуху (Юрій Яновський, I, 1958, 337); Вхопила [Настя] обіруч Петра за шию та так і прикипіла до гарячої щоки (Степан Васильченко, I, 1959, 226);
//  Прихилившись до чого-небудь, залишатися непорушним. Поїзд підходить до Києва. Пасажири, що прикипіли до вікон, бачать руїни, які лишили по собі інтервенти, петлюрівці і інші розбійники (Юхим Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 269);
//  Не відходити від чого-небудь. Я прикипів до тієї полиці, Олекса охоче, з неприхованою радістю показував мені свої скарби (Вітчизна, 2, 1968, 151);
//  Залишатися непорушно на якомусь місці. З-за хати вискакує німецький патруль і прикипає до місця, як проклятий, по команді «струнко» (Юрій Яновський, I, 1954, 65); Насилу його помітили. Один за одним усі стали стихати. Де хто стояв, там і прикипів (Степан Васильченко, I, 1959, 121);
//  у сполуч. із сл. сідло. Міцно триматися верхи. Долаючи прірви й річки бистроводі, — Таджик прикипів на сідлі, — — До міста він мчить звіддалі (Микола Бажан, Роки, 1957, 201); Незграбна Селенова постать прикипіла до сідла, голова витяглась уперед (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 203);
//  З'явившись, не зникати, залишатися. Скільки разів я падав? Наче пес із перебитими ногами повз. Обходив німецькі застави.. Прикипіла до мого серця люта злоба (Семен Журахович, Дорога.., 1948, 12); Довкола уст прикипіла нова зморшка скорботи;
//  до кого— чого. Усталюватися, ставати звичним. Століттями до золота прикипала сумна слава фатального металу (Радянська Україна, 4.I 1969, 5); З того дня і прозвали Княжевичеву Соломію по-вуличному — пилососом. Перегуду — віником, а її пилососом. Ті прізвиська так і прикипіли до кожного з них (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 395);
//  Пильно виконувати яку-небудь роботу, не відриваючись від знаряддя або об'єкту дії. До книги прикипав — не відірвеш! Нібито хто дебелим мотузком прив'язував (Олександр Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 81); — Господи! — ледве вимовила стиха Мотря та й прикипіла до гребеня (Панас Мирний, I, 1949, 408); Його [командира полку] везли кіньми, потім переклали на пікап, і шофер, затаївши дух, прикипів до руля, щоб не гойднуло навіть на вибоїстій дорозі (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 39);
//  тільки док. Звикнувши до якої-небудь справи, знаряддя праці, полюбити. Міцно прикипів до рибальської справи Андрій. Плавав на фелюгах, мотоботах, дрібних сейнерах (Радянська Україна, 11.I 1969, 6); Він боявся повертатися до польового стану бригади, щоб не прикипіти до нової машини (Юрій Яновський, II, 1954, 140);
//  тільки док. Закохавшись, почати часто ходити до кого-небудь або залишитися жити. До Світлани теж недовго ходив. А оце прикипів до Степки. Меланка бачить, що закохався Дмитро, як чорт у суху грушу (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 264); — А чого це ти загордився, Тимофію?.. Може, десь прикипів на Удовиному клину? (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 433).
 Наче (мов, як і т. ін.) прикипає (прикипів і т. ін.): а) (до чого) щільно притулившись до чого-небудь, залишатися непорушним. Пріська, хитаючись, підвелася, та як припала до кухля — неначе її уста до нього прикипіли, та поти всього не випила — не пустилася (Панас Мирний, III, 1954, 131); б) (до кого) міцно пригортатися до кого-небудь. — Піду! — каже Михайло, зриваючись і шукаючи очима великого дідового кия..; а Маруся проситься й молиться, й так пригортається, наче прикипа... (Марко Вовчок, I, 1955, 383); в) (до чого) залишатися на якомусь місці. Степан.. дмухнув на світло й поліз на піч спати, а Пріська, немов прикипіла до лави, й не рушила з неї аж до світанку (Любов Яновська, I, 1959, 270); г) залишатися непорушним. А мій поплавець мов прикипів до поверхні, ані поворухнеться (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 33); д) (у сполуч. із сл. очі) по відводячи очей, дивитися на кого-, що-небудь. Його очі наче прикипіли до її тонких пальців з рожевими нігтиками, які так і танцювали на руці й приладах (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 55); е) (у сполуч. із. сл. прізвище, прізвисько) закріплюватися за ким-небудь; усталюватися. Виріс [Пилип], парубком став, одружився.., а прізвище Клешня так і залишилось, мов прикипіло до нього (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 313); Пуп'янок і Пуп'янок! Відтоді прізвисько це, не зовсім сказати б яке розумне і поважне, наче прикипіло до хлопця (Іван І. Волошин, Дні.., 1958, 145); є) (у сполуч. із сл., що означають знаряддя праці) робити що-небудь, займатися чим-небудь постійно. Ось дід Матвій. Таж років, мабуть, з два Як не виходив і на день з домівки, Бо хворий же... А нині — от дива! — Мов прикипів руками до гвинтівки (Валентин Бичко, Сійся.., 1959, 386); Молот все гатив і гатив. Каленик Романович мовби прикипів до нього, ніби народився тут і ніколи не збирався залишити цього свого місця (Іван Сенченко, Опов., 1959, 23); ж) (у сполуч. із сл. сідло) міцно триматися верхи. Спритно сів у сідло і наче прикипів до нього (Анатолій Шиян, Партиз. край, 1946, 97); Очі прикипають (прикипіли) до кого — чого; Погляд (зір) прикипає (прикипів) до кого — чого — хтось невідступно, пильно дивиться на кого-, що-небудь. На якусь хвилину всі скам'яніли, і тільки очі, сповнені жаху, прикипіли до вікон (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 735); Ганна Іванівна злісно закусила губу. Її погляд прикипів до спокійних Лариних очей (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 458); Прикипати (прикипіти) очима (поглядом, зором) до кого — чого: а) пильно дивитися на кого-, що-небудь. Василько жагуче прикипав очима до вуйка Юри, як він розповідав про Леніна, і думав: «Ці очі бачили Леніна» (Агата Турчинська, Зорі.., 1950, 27); Роксолана, обернувшись до порога, зразу зрозуміла, до кого зором прикипів цей велетень. Бо ж дивились на Ярину Подолянку всі там (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 134); б) (у сполуч. із сл. книга, сторінка і т. ін.) пильно читати що-небудь. Інколи він відривається від книжки, обводить поглядом величезну кімнату спальні і знову прикипав очима до сторінки (Іван Багмут, Щасливий день.., 1951, 86); Беручи до рук газету, він одразу ж прикипав очима не до того широкого розділу, де писалось про міжнародні події. Його, мов магнітом, тягли відомості під заголовком «Боротьба з голодом» (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 329); Прикипіти серцем (душею): а) (до кого) відчути прихильність до кого-небудь, полюбити когось. Прикипіла Горпина вже душею до Петруся, бо вдісе ніхто в цілім світі не був для неї рідніший.., ніж він (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 128); Вони якось відразу прикипіли серцем до нової виховательки, побачили в ній не тільки учительку, але й матір, людину близьку і рідну (Юрій Збанацький, Курилові о-ви, 1963, 238); б) (до чого) полюбити що-небудь. Ти мене, як сина, приголубить зміг, Прикипів я серцем до твоїх доріг (Любов Забашта, Квіт.., 1960, 440); Подруга Марійка тільки рік проробила, пішла в трактора. А Докія прикипіла серцем до справи (Хлібороб України, 12, 1969, 22); Так і прикипіти до серця — глибоко вразити своєю красою, змістом і т. ін.; дуже сподобатися. — Еге, навчив мене чернечий дід пісням і думкам, і які ж гарні були ті пісні й думки! Так до серця й прикипіли (Олекса Стороженко, I, 1957, 102); Конониха тим часом глянула на небо, — воно так і прикипіло до її серця (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 314).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 634.

Коментарі (0)