ПРИЛА́СКУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИЛАСКА́ТИ,
аю, аєш, док., перех., рідко. Виявляти ласку до
кого-небудь. Треба вола приласкувати, як запрягаєш (Словник Грінченка);
Дівчина винувато посміхалась, і з того її обличчя ставало
таким наївним, милим, що мимохіть хотілося
приласкати його, приголубити (Петро Панч, На калиновім мості, 1965,
115); Михайло притиснув собачу голову до грудей,
приласкав (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 137); * Образно. Ой,
високі явороньки, Як дістану рану, Приласкайте
гілочками Ви мою кохану (Українські народні ліричні пісні, 1958, 613);
//
перен. Приємно діяти на органи чуттів (про сонце,
теплий вітер, дотик до чого-небудь гладенького, м'якого,
пухнастого і т. ін.). Альоша переступив тяжкий цеп,
що оповивав супокій монумента, і наблизився до його
підніжжя. Холодний і чистий мармур приласкав його шкіру
(Іван Микитенко, II, 1957, 246); Визирнуло з-за даху сонце,
пригріло, приласкало, і Софійка задрімала (Анатолій Дімаров, Ідол, 1961,
44).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 655.