Словник української мови

ПРИЛА́СКУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИЛАСКА́ТИ, аю, аєш, док., перех., рідко. Виявляти ласку до кого-небудь. Треба вола приласкувати, як запрягаєш (Словник Грінченка); Дівчина винувато посміхалась, і з того її обличчя ставало таким наївним, милим, що мимохіть хотілося приласкати його, приголубити (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 115); Михайло притиснув собачу голову до грудей, приласкав (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 137);  * Образно. Ой, високі явороньки, Як дістану рану, Приласкайте гілочками Ви мою кохану (Українські народні ліричні пісні, 1958, 613);
//  перен. Приємно діяти на органи чуттів (про сонце, теплий вітер, дотик до чого-небудь гладенького, м'якого, пухнастого і т. ін.). Альоша переступив тяжкий цеп, що оповивав супокій монумента, і наблизився до його підніжжя. Холодний і чистий мармур приласкав його шкіру (Іван Микитенко, II, 1957, 246); Визирнуло з-за даху сонце, пригріло, приласкало, і Софійка задрімала (Анатолій Дімаров, Ідол, 1961, 44).