в означеннях
Тлумачення, значення слова «приміряти»:

ПРИМІРЯ́ТИ, яю, яєш і ПРИМІ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИМІ́РЯТИ, яю, яєш і ПРИМІ́РИТИ, рю, риш, док., перех.

1. Прикладати що-небудь до когось, чогось, визначаючи відповідність за розміром. Плете Катруся вінок і над чолом раз у раз його приміряє (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 94); Я ті дощечки складаю, розбираю, примірюю, врізую та пристругую (Іван Франко, II, 1950, 39); Зняв [Антоні стару шлею, закріпив посторонки й примірив їх до своєї спини (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 45);
//  Прикладати що-небудь до когось, чогось, визначаючи якусь відповідність. Мати відривається від роботи, дивиться. А дочка примірює до чорного пальта білий ковнірчик з заячої шкурки (Мирослав Ірчан, II, 1958, 117); Перекупка.. вигукує: «Е, є! коралі добрі! дивіться ж бо, молодичко! Ось купи, моя любочко, купи, приміряй до лиця!» (Марко Вовчок, I, 1955, 14); А батько підійшов до стінки, відшукав вільне місце, приміряв до неї якийсь портрет (Юрій Збанацький, Незабутнє, 1953, 5);
//  Одягнувши що-небудь незакінчене, не дошите, визначати відповідність до фігури. Стара скрині з комори викочує та оксамити, рубки тонкії вибирає та кроїть та приміряє на панночку (Марко Вовчок, I, 1955, 107); — Ось напроти нас живе кравець. Оцей шиє! Цей уже як приміряє, як піджене, то справді красота (Степан Олійник, З книги життя, 1968, 43);
//  Одягати, чіпляти що-небудь на себе або на когось на якийсь час з метою одержати задоволення, перевірити придатність. Запорозьку зброю Старий виніс із комори, Дивиться, радіє, Приміряє, ніби знову Старий молодіє (Тарас Шевченко, II, 1963, 334); Хустина, як писанка. Олька приміряє її перед дзеркалом (Ірина Вільде, Пов. і опов., 1949, 201); Цілими годинами укладала [Ядзя] волосся, обсипувала м'яким делікатним порошком і без того біле й гарне лице, примірювала сукні, чистила й формувала нігті (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 90);  * Образно. [Милевський:] А Дайте, може, якби мав щастя познайомитися з своєю Веатріче ближче, то, може, теж попросив би її ручку, щоб приміряти на неї шлюбний перстень (Леся Українка, II, 1951, 24).

2. Порівнювати в думці кого-, що-небудь з кимсь, чимсь. Він ще пильніше придивляється до гості, приміряє до забутих облич, але вони гойдаються перед його зором, і нікого не дасться пам'яті схопити (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 17); Приміряла в думках я той голос до свого, то й почула таку силу, що аж затремтіла од радощів (Степан Васильченко, II, 1959, 512);
//  Прикладаючи в думці кого-небудь до когось, визначати можливість якихсь стосунків між ними. Перебрала Єлена всіх дівчат, усіх молодих женщин [жінок] свого села, всіх приміряла до чоловіка — ні!.. Нема нічого. А відчуження.. є. Чує його Єлена! (Гнат Хоткевич, Довбуш, 1965, 9);
//  Пристосовуючи в думках, в уяві що-небудь до когось, чогось, робити якийсь висновок. [Дівчина:] Я завжди тільки на себе жалую. [Хлопець:] Чого ти зараз все приміряєш до себе? Се, знаєш, негарна звичайка (Леся Українка, II, 1951, 100); Обличчя в усіх трохи спохмурніли, зосередилися. Зараз кожен з них приміряв цю роботу до свого цеху (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 122); Те, що у нас на Україні здавалось мені потрібним, добрим, конечним, те саме, примірявши до тутешнього життя, здалось мені таким нужденним, дурним, непотрібним або й шкідливим (Леся Українка, V, 1956, 45).
Приміряти (приміряти) на свій аршин — те саме, що Міряти на свій аршин (див. аршин). Ви тут обплювали свого знайомого, примірявши його на свій аршин (Михайло Стельмах, II, 1962, 230).

3. перен. Міркуючи, визначати що-небудь. Говорили-говорили, плани складали і так, і он як приміряли — з усіх боків. А він ось тепер питається — з чим вибігати. Найти треба з чим! (Андрій Головко, II, 1957, 329); Андрій обходить будинки, уважно оглядає, приміряє — як би воно вийшло, коли збудувати нові стіни (Юрій Яновський, IV, 1959, 10).
 Приміряти (примірювати, приміряти, приміряти) оком (очима) — те саме, що Прикидати (прикинути) оком (див. око 1). Окинувши вивчаючим поглядом місцевість, він.. ще раз приміряв оком, ніби пересвідчуючись у своєму висновку. — Так, — сказав він комусь уголос. — Отут найкраще місце... (Семен Журахович, Дорога.., 1948, 50); Гуділо міщанство, виглядало з кутків, примірювало очима одіж на «їхніх комісарах» (Юрій Яновський, I, 1958, 60).

4. у сполуч. із сл. садиба, поле, город. Відмірявши, наділяти. Навантажені деревом підводи негайно їхали на Троянівку, і за кожною з них слідував господар, вимірковуючи, яку ж то йому приміряють садибу (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 181).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 672.

Коментарі (0)