Словник української мови

ПРИМІ́ВКА, и, жін., етн., діал. Замовляння (у 2 знач.). Марійка не була при процедурі примовлення .. Примівка тратила на силі в присутності другої особи (Ольга Кобилянська, II, 1956, 126); Він.. шепоче свою тайну примівку, закусус зуби, підносить сокиру і гатить нею з усієї сили (Марко Черемшина, Тв., 1960, 91); Особливістю його пастухівства було те, що він ніколи не вживав жодних чарів, приміток, ворожбитства (Гнат Хоткевич, Довбуш, 1965, 130);
//  Примовка. У кожній хаті на долівку Пшениці жменьку сіяв я. Мене до того ще й примівку Навчила матінка моя (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 17); — Не дай боже з хлопа пана! — примівка муляра вразила його в саме болюче місце: він був з хлопського роду і тепер, ставши «паном підмайстром», дуже стидався свого походження (Іван Франко, I, 1955, 227).