ПРИМИНАТИ, аю, аєш, недок., ПРИМ'ЯТИ, мну, мнеш, док., перех.
1. Притискаючи або пригинаючи,
робити прилеглим або похиленим (бур'ян, траву і т. ін.).
Відповзали поранені, приминаючи й закривавлюючи
траву (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 534); Хорти пробігли
за кіннотниками, приминаючи траву, як вітрова хвиля
(Юрій Яновський, I, 1958, 143); Лукія впала на землю,
прим'явши високе буйне жито, і заридала (Олесь Донченко, III, 1956,
71); Краплистий дощ отави окропив, Прим'яв злегенька
вистиглу матірку (Андрій Малишко, Книга.., 1954, 79);
//
Наступаючи на щось, топчучи, руйнувати. Дмитро,
приминаючи верзунами химерно наточені черв'яком купинки
землі, іде до катраги (Михайло Стельмах, II, 1962, 273);
//
Мнучи, притискати. Семенко і той з ранку до вечора
в глині товчеться. Баби мажуть, і він собі ручкою
по стіні ляпає та трісочкою приминає (Ігор Муратов, Буковинська
повість, 1959, 38).
Прим'яти під себе кого: а) навалитися своєю вагою на
кого-небудь; б) потоптати когось (про коней). Кінь,
відчувши погибель, що дихала на нього з прірви, осів на
задні ноги, плигнув уперед і, прим'явши під себе кількох
циган, вирвався і пішов чвалом по луках (Григорій Тютюнник, Вир,
1964, 71).
2. тільки док. Трохи пом'яти що-небудь. Прим'яти спідницю.
3. тільки док., кого, перен., фам. Побити кого-небудь. Так скрутив [Мірошниченко] карка [Якопу], що в чоловіка якось одразу по-гусячи зів'яла голова.. — Коли прим'яв тебе, Якове, трохи, пробачай, — покосився на нього Мірошниченко (Михайло Стельмах, II, 1962, 12).