ПРИМИ́РЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до примирити. То тут, то там ворушилися поранені — росіяни й французи. Вони забували про ворожнечу, примирені однаковою долею (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 311).
2. у знач. прикм. Який примирився з ким-небудь. — Ну що ж! Приходь, хоч на пелюшки дам.. — Не треба, матінко, в самої знайдуться. Так і розійшлися вони, незлостиві, але й не примирені (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 510).
3. у знач. прикм. Який примирився, погодився з чим-небудь, усвідомив необхідність чогось; умиротворений, лагідний. Антін нарешті під'їхав і вже мовби примирений, щирий (Олесь Гончар, II, 1959, 118).