Словник української мови

ПРИП'Я́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до прип'яти. Нартал на своєму місці, прип'ятий ще важчим ланцюгом, але довшим, так, що може сидіти коло стовпа (Леся Українка, II, 1951, 467); Човен гойдався, прип'ятий ланцем до колоди (Леонід Первомайський, I, 1958, 345); На голові соболевий шлик з струсевим пером, яке коштовним діамантом прип'яте (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 23); Він знав, що всі солдати, які до цієї хвилини лежали прип'яті до землі фланкуючим вогнем німецьких кулеметів, піднялись (Натан Рибак, Час, 1960, 12).
 Сидіти (стояти), як прип'ятий — сидіти (стояти) непорушно. Андрій лишився один. Він сидів, як прип'ятий, навіть не здатний відірвати щоки від молодої топольки (Олекса Гуреїв, Наша молодість, 1949, 9).