ПРИПЕРІЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИПЕРЕЗАТИ, ежу, ежеш, док., перех.
1. Підперізуючись,
закріплювати що-небудь за поясом. Виросла коса до пояса,
ні розплести, ні розчесати; прийде ми ся приперезати
(Словник Грінченка); Спав собі [Кузьма] всеньку ніч, приперезавши
до себе «ружжо», щоб ніхто не вкрав (Григорій Тютюнник, Вир, 1964,
300);
// до чого, у сполуч. із сл. себе. Прикріплюватися
до предмета, обкрутивши себе в поясі разом з ним ланцюгом,
ременем і т. ін. Він згадав, як бувало, примоцувавши
до ніг «кігті» й товстим ременем приперезавши
себе до стовпа, він вилазив у степу до гулких дротів
(Леонід Первомайський, Невигадане життя, 1958, 233).
2. Одягати що-небудь, обгортаючи стан і закріплюючи кінці на поясі. А я фартух припережу, Нажну копу ще й полежу (Українські народні пісні...., II, 1955, 341).