ПРИПЛЮ́СНУТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до приплюснути. Улянка встигла розглядіти кострубаті віхті брів, приплюсну ті до шибки (Олесь Донченко, IV, 1957, 45); — Даниле, це ти? — Я, брате, — чує схвильований шепіт, бачить приплюснуте шибкою обличчя, яке зовсім не нагадує того Данила, яким так гордились вони (Михайло Стельмах, II, 1962, 71); В траві, приплюсну тій до землі, лежав знайомий снайперський плащ (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 198).
2. у знач. прикм. Який має форму чогось стиснутого
з боків або придавленого зверху. Його приплюснута
поголена голова, присмалена сонцем, витикалася між
вантажами, як мідний казанок (Яків Баш, Вибр., 1948, 94);
За приплюсну тим гратчастим вікном нашої камери-льоху
чути, як іде дощ (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 110);
— Ну, як він? — з опаскою питається Марійка. —
Красень! Батькова дитина! А носик, як точений! —
відповідає Мірошниченко, і Марійка полегшено зітхає, бо все
їй здавалось, чи не занадто приплюснуті ніздрі в синка
(Михайло Стельмах, II, 1962, 249);
// Низький, приземкуватий
(про будинок);
// Який не здіймається високо над
поверхнею, не відзначається високими будівлями (про
місто, село і т. ін.). Внизу, причаївшись над ставком,
лежав приплюснутий до землі Шаргород (Петро Панч, II,
1956, 63); Навколо неясно окреслювались приплюснуті
клапті села, обведені сивою імлою дерева (Михайло Стельмах,
Хліб.., 1959, 7).