Словник української мови

ПРИПНУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до припнути. Юрко Мазур стояв, зіпершись на дуба, до якого був припнутий його кінь (Іван Ле, Наливайко, 1957, 259); І Войський взяв тоді ловецький ріг крутий, На тасьмі припнутий, закручений, як змій, І притулив до уст двома його руками (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 138); До сіней була припнута повітка з широкими, плетеними з лози ворітьми (Нечуй-Левицький, II, 1956, 125); В мінометній роті Маковей аж підстрибував, припнутий біля телефону (Олесь Гончар, I, 1954, 140);
//  припнуто, безос. присудк. сл. Не встигає Олена добігти до осокора, де припнуто коней. Вихором налітає Змій-Жеретій, хапас Олену, несе у височінь... (Анатолій Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 11); В черкесочки рукавчики назад закинуто І.. поли назад припнуто (Леонід Первомайський, Слон, балади, 1946, 21);
//  у знач. прикм. Біля причалу самотньо стояли припнуті човни (Анатолій Шиян, Гроза... 1956, 689).