ПРИПОРУЧАТИ, аю, аєш, недок., ПРИПОРУЧИТИ,
ручу, ручиш, док., перех., заст. Доручати. —
Громада звірів припоручила мені [лисиці] піднести вашому
степенству [левові] хліб-сіль (Українські народні казки, легенди..,
1957, 44); Нас приймають за послів од якогось чорного
царя, що припоручив «вибити патрети» з дівчат
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 257);
// Віддавати на чиюсь
відповідальність кого-, що-небудь. Як тілько знайшовся він
[бичок], мати припоручила його Івасеві (Панас Мирний, IV,
1955, 10); [Шайтан:] Припоручаю тобі, Туре. Івана,
дитину мою (Олександр Корнійчук, I, 1955, 219); Ні, княгиня не
помилилась, взявши Малушу до терема, — тямуща вона,
чесна, такій хоч і весь терем можна припоручити
(Семен Скляренко, Святослав, 1959, 103); Ніс [вовк] її [дівчинку]
долинами далекими, Про весілля розмовляв з лелеками,
Звичаям звіриним научав, Сон її зайцям припоручав
(Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 62).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 715.