Словник української мови

ПРИПОРУЧАТИ, аю, аєш, недок., ПРИПОРУЧИТИ, ручу, ручиш, док., перех., заст. Доручати. — Громада звірів припоручила мені [лисиці] піднести вашому степенству [левові] хліб-сіль (Українські народні казки, легенди.., 1957, 44); Нас приймають за послів од якогось чорного царя, що припоручив «вибити патрети» з дівчат (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 257);
//  Віддавати на чиюсь відповідальність кого-, що-небудь. Як тілько знайшовся він [бичок], мати припоручила його Івасеві (Панас Мирний, IV, 1955, 10); [Шайтан:] Припоручаю тобі, Туре. Івана, дитину мою (Олександр Корнійчук, I, 1955, 219); Ні, княгиня не помилилась, взявши Малушу до терема, — тямуща вона, чесна, такій хоч і весь терем можна припоручити (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 103); Ніс [вовк] її [дівчинку] долинами далекими, Про весілля розмовляв з лелеками, Звичаям звіриним научав, Сон її зайцям припоручав (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 62).