Словник української мови

ПРИПОВІ́ДКА, и, жін. Жартівливий вислів, перев. у віршованій формі. Любив поет [Т. Шевченко] і такі жанри народної творчості, як анекдот, гумореска та різні веселі приповідки (Народна творчість та етнографія, 2, 1961, 46); У поезії «Лісничий» [І. Манжури] вдало використано чотирикратне повторення жартівливої приповідки, яка надає словам особливої значимості (Радянське літературознавство, 7, 1965, 40); Приповідка, наче блискавка, — така-бо вже коротка мить її світіння (Літературна Україна, 23.IX 1969, 2);
//  Те саме, що приказка. «Нанявся — продався» — каже приповідка (Іван Франко, III, 1950, 126); Як каже приповідка — в компанії і смерть не страшна (Мирослав Ірчан, II, 1958, 161).