ПРИПИРАТИ, аю, аєш, недок., ПРИПЕРТИ, пру, преш, док.
1. перех. Приставивши підпору до
чого-небудь, притиснути, закріпити нерухомо. Загнала [Маруся]
поросят, приперла колодкою ляду в хлівці й пробігла
повз Василя в хату (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 34); Двома колами
добре припер [ґазда] двері (Гнат Хоткевич, II, 1966, 9); * Образно.
— Лиш мене [діда] мій вік припер В хаті нині...Ну,
та що вже! Не дармую, бач, і я: От домелю, зварю каші.
Повечеряє сім'я (Іван Франко, X, 1954, 236);
// зах. Приставляти
що-небудь до чогось. Микула скинув з плеча самопал
і припер його до стіни печери (Осип Маковей, Вибр., 1956, 429).
2. перех. Напираючи, притискати кого-небудь до
чогось. Попід руками шниряла малеча, пролазила наперед
і розташовувалася на підлозі, аж декого до самих ніжок
стола приперли (Андрій Головко, II, 1957, 127); Іван Федотович
припер Касяненка в куток і так здавив за горло, що тому
виперло з лоба очі (Степан Васильченко, I, 1959, 383); * Образно.
[Петро:] Нослідній неосвітний мужик, коли його припре,
отак як мене оце, сліпа доля — знайде, що робити
(Панас Мирний, V, 1955, 180);
// Змушувати відійти до чого-небудь.
— Як причепились до мене, як приперли мене до дверей,
то я ледве втекла з хати (Нечуй-Левицький, II, 1956, 21);
//
Змушувати противника відступати до певної межі, перепони.
Бій невгавав цілий день. Уже кілька разів поляки
припирали козаків до табору, тікали й самі (Петро Панч, Гомон.
Україна, 1954, 330); На ранок загін Шляхового оточив
Ганнину банду і, приперши до води, вщент розгромив
(Олесь Гончар, II, 1959, 268).
3. перех., перен., розм. Ставити кого-небудь у
безвихідне становище в розмові, суперечці. — Тоді
зробимо інакше: я заберу собі дві частки і батька з ними. Хай
він ще й мого хліба поїсть. — Е ні, так не вийде, — одразу
нахмурився Терентій. — То забагато для тебе. — А
тобі не багато? — так припирає Терентія, що той уже
не може викрутитися (Михайло Стельмах, I, 1962, 594); — Ного ж
би то попросити в свати? — Тітка цікава на язик, та й
дядько добрий торохтій: щось таки та виторохтять.
Та нехай добре припруть Терлецького (Нечуй-Левицький, III,
1956, 52);
// Чинити натиск на кого-небудь якимсь
способом, змушувати робити щось, поводити себе певним
чином. [Передерій:] Зна [Стрижаченко], що як
припрете його з одного, боку однією статією [статтею],
з другого — другою.. То як не крути, як не верти, а
хвіст підгорни під себе (Панас Мирний, V, 1955, 123); Я не
гадаю за літературу ніколи, хіба як мене припруть що
написати, то я ледве остатнього дня що напишу (Василь Стефаник.
III, 1954, 200).
Припирати (приперти) до стіни див. стіна; Припирати
(приперти) на слизьке — те саме, що Заганяти (загнати)
на слизьке див. заганяти 1.
4. тільки док., перех., розм. Принести що-небудь,
перев. важке або здалека. Удовицю я любив, Подарунки
їй носив: Носив сало, носив свічки.. А раз таке теля
припер, — Доки доніс, трохи не вмер! (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 179); Вона ледве приперла мішечок муки,
засапалась і стогнала (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 79); В їхніх
торбах знайшлося навіть кілька цукрових буряків, які
вони, приперши із самих Криничок, збиралися тепер
пекти собі на вечерю (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 90);
//
Привести або привезти кого-небудь кудись (несхвально).
Приперли й ту [Явдоху], відопхали човном до паль,
підв'язали вірьовками, підняли догори... плюсь! (Квітка-Основ'яненко,
II, 1956, 183); — Це Олеська навезла своїх пройдисвітів, —
мабуть, не мала чого дати їм попоїсти на вечерю та й
приперла їх на мої гуси (Нечуй-Левицький, III, 1956, 149); [Кукса:]
Навіщо це мій сусіда припер сюди свою
витрішкувату? (Марко Кропивницький, I, 1958, 217).
5. неперех., фам. Прийти куди-небудь (несхвально). Не міг одійти від кону й пан Пампушка-Купа-Стародупський, що з гайдуками припер сюди припиняти виставу (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 202).
6. тільки недок., неперех., зах. Прилягати до чого-небудь, межувати з чимсь. — Він той ланок любить, — тягнув далі вдоволений Івоніка, — тому, що припирає до лісу (Ольга Кобилянська, II, 1956, 143); До одної сторони дому припирав великий квітник, а за ним тягнувся довгий сад (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 84); Окопи польського табору з брамами, з висуненими наперед і на ліве крило редутами, припирали до берегів Дністра (Осип Маковей, Вибр., 1956, 468).