ПРИСІКУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПРИСІКАТИСЯ, аюся, аєшся, док., розм.
1. Докоряти комусь,
звинувачувати когось (перев. безпідставно) у чомусь,
використовуючи для цього будь-який привід; чіплятися,
прискіпуватися. Він почував себе винуватим перед
Галею: він даремно присікувався до неї... (Панас Мирний, I,
1949, 398); До конюхів він присікувався, що в них «збруя
горить, як у тих циган» (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 34); — Нема
до чого сьогодні в лабораторіях причепитися, так він
уже до цілого заводу починає присікуватися? (Юрій Шовкопляс,
Інженери, 1956, 125); — Ну, й хай придивляються собі
на здоров'я,.. зараз нема за що вчепитись до нього, то
треба, щоб і надалі ні до чого не можна було
присікатися (Михайло Стельмах, II, 1962, 221).
Присікуватися до кожного слова — використовувати
зміст сказаного як привід для докорів, звинувачень
і т. ін. — Ну, чого ти присікуєшся до кожного слова?
(Семен Журахович, Дорога.., 1948, 194).
2. Настирливо звертатися до когось з якими-небудь проханнями, вимогами і т. ін.; набридати комусь чим-небудь. Ті селяни, що подавали йому значніші суми грошей на увільнення своїх синів.., почали присікуватися до нього (Іван Франко, VII, 1951, 331); Хлопці присікуються до Хоми, щоб навчив [свистіти] (Іван Микитенко, Повісті.., 1956, 6); — До якого Матвія? — уже присікувався дядько, і собі підсуваючи порвану шапурину [шапку] на потилицю (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 286); — Ти, Параско, добре радиш, — сказала Кайдашиха, — ходім та присікаймось до тієї дурисвітки, може, вона знає, де Мелашка, та тільки не хоче признаватись (Нечуй-Левицький, II, 1956, 336).