ПРИ́СТАНЬ, і, жін.
1. Спеціально обладнане місце на
березі водойми з плавучою або береговою спорудою
для причалювання і стоянки суден, їх навантажування
й розвантажування, посадки й висадки пасажирів.
От і шосе скінчилось: одкрилася вузенька зелена
прогалина. Тут пристань для човнів (Нечуй-Левицький, II, 1956, 415);
Коли пароплав відходив від пристані, Аліна сиділа в
жіночій каюті й нізащо не наважувалась вийти на палубу
(Юрій Яновський, II, 1954, 90); Він писав, що пришле у Млинки
свою доньку Олесю в гості до діда та баби, і просив
зустріти її на пристані (Олесь Донченко, VI, 1957, 12); Пристані
там не було, ні затоки, де б суднам ховатись; Всюди
лиш кручі, та скелі суворі, та рифи стирчали (Гомер,
Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 108);
// Сама плавуча
або берегова споруда такого призначення. Поблизу
хатини рибного інспектора ставили тимчасову пристань
(Микола Трублаїні, Шхуна.., 1940, 325); Швидкою ходою вони
направились до порту і, посідавши на пристані, закинули
вудки (Іван Багмут, Щасливий день.., 1951, 129);
// перев. з означ.
Вулиця міста або населений пункт, розташований на
березі моря або річки. Оглядаючи Графську пристань,
вони дізналися від екскурсовода, що серед
десантників-чорноморців, які першими влетіли на Графську
пристань, був і їхній земляк (Олесь Гончар, Тронка, 1963,
170).
2. перен. Місце, де можна укритися, відпочити,
знайти притулок і т. ін.; пристановище. [Гайворон:]
Поїдеш? [Курінний:] Тут мені робити нічого…
[Гайворон:] Знову будеш шукати якоїсь пристані?
[Курінний:] Кудись пошлють (Микола Зарудний, Антеї, 1962,
132); [Гусак (подає рушницю):] Беріть. У міцні
руки передаю. А одріз дайте назад. Самому треба…
Настають тривожні часи. Бачу, що пристані собі не
знайду… (Іван Микитенко, I, 1957, 89).
♦ Вічна пристань — могила, кладовище. Біля
Карлюжини — цвинтар, вічна пристань видатного
драматурга [І. Карпенка-Карого] (Літературна Україна, 31.VIII
1962, 4).
3. перев. у сполуч. із сл. тиха, перен. Місце, в якому
можна знайти спокій, задоволення і т. ін.; відчуття
спокою, задоволення і т. ін. Їй думалось, що, може,
хутко тая хвиля розлучить їх з братом, — його занесе
до любої дружини у тиху пристань, а її, Настю, покине
тут на самотньому березі одиноку і ще смутнішу…
(Леся Українка, III, 1952, 589); Яснозорі води, Одбите в них
святе лице природи, Заквітчана берегова трава І простих
душ немудрії слова, — Чи ж це не пристань після
бур житейських..? (Максим Рильський, I, 1960, 168); +/І чим
моє слово для тебе привабне? Ні меду, ні ласки, ні
пристані тихої. Та бачу, любов твоя зовсім не слабне
(Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 59);
// Людина, яка створює для
кого-небудь відчуття спокою, задоволення і т. ін.
Заступниця усім і пристань нещасливим, Як лілія бліда
у затінку садів, Струмила я свій чар (Микола Зеров, Вибр.,
1966, 465); Може б, піти до Анни, до моєї тихої
пристані, до моєї ще ніким не вкраденої радості (Петро Колесник,
На фронті.., 1959, 156).