Словник української мови

ПРИСТАНО́ВИЩЕ, а, сер. Місце, де можна укритися, відпочити, знайти притулок і т. ін. В хаті два столи, два тапчани, а пристановища нема, і що ступнеш, то й спіткнешся, — усюди баюри під ногами (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 31); [Кармелюк:] Нема мені долі, нема мені пристановища у світі (Степан Васильченко, III, 1960, 448); Мартинко з охотою помандрував з Богуном. Довго йшли селами й хуторами України, бралися на північ. Часом широкий степ був їм пристановищем на ніч (Іван Ле, Побратими, 1954, 7); Високо в небі дзвеніло пташиним дзвоном і далеким тривожним клекотом, неначе перелітні птахи не бачили собі пристановища внизу (Олександр Довженко, I, 1958, 174);  * Образно. Видно, світ неохочий заглядати в темні пристановища, де ховаються злидні од холоду! (Панас Мирний, IV, 1955, 286); Погиба не раз із жахом заглядав у майбутнє і не бачив пристановища своїй душі (Михайло Стельмах, II, 1962, 51);
//  Місце, де хтось живе, мешкає (іноді тимчасово). Обіцяла [дядина].. після смерті оддати їй свою хату з городом. Хоч та хата й валилася, а городу того жменя, а все ж таки свій захист, своє пристановище (Панас Мирний, IV, 1955, 296); Був один із тих неприязних зимних вечорів осінніх, котрі заганяють додому усе, що лиш має яке-небудь пристановище (Ольга Кобилянська, I, 1956, 89); Ось його хата, біла, з теплою солом'яною стріхою, порослою зеленим оксамитовим мохом, архітектурна праматір пристановища людського (Олександр Довженко, I, 1958, 324); Подався [Арсен] на Петровські лінії, до свого тимчасового пристановища (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 62);  * Образно. Голодний степ — це пристановище смерті, а не життя! (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 25);
//  чиє, для кого. Місце, де збираються, проводять час люди певного середовища. Це собі корчма звичайна, найпосліднішого гатунку, пристановище керманичів (Гнат Хоткевич, II, 1966, 412); Років зо два шхуна стояла нерухомо і була пристановищем для рибальських дітей (Микола Трублаїні, Шхуна.., 1940, 7).
 Без пристановища тинятися (блукати і т. ін.) — не мати притулку. Не один уже місяць Гайсин тиняється в цьому місті без діла й пристановища, потиняється і ще (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 116); Шукати (знаходити, знайти і т. ін.) пристановище — шукати (знаходити і т. ін.) місце, де можна укритися, відпочити, знайти притулок і т. ін. — Хороший він, — сказала Ясногорська про Шовкуна, коли він, начепивши через плече санітарну сумку з червоним хрестом, подався кудись шукати собі пристановища (Олесь Гончар, III, 1959, 217); Я одного разу таки зібралася на старі місця.. Вийшла на станції й пішла в місто шукати пристановища на ніч (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 390); Молодиця не знала, що робити: куди вона подінеться, до кого звернеться, де перебуде той час, поки Степан знайде їй яке пристановище (Любов Яновська, I, 1959, 213).
♦ Останнє пристановище: а) останнє місце, де можна знайти притулок, відчути себе у безпеці. Смертельний жах обійняв контрреволюційний набрід і білих вояків, які збилися тут [в Одесі], в останньому пристановищі біля моря, і почували себе досі у сякій-такій безпеці (Юрій Смолич, V, 1959, 194); Бродять по всьому узбережжю змучені, багато днів не розсідлувані коні, тоскно іржать до тих [врангелівців], що, кинувши їх, знайшли собі останнє пристановище на суднах (Олесь Гончар, II, 1959, 439); б) чия-небудь могила. Він думав про Люду, і жаль стискав йому серце.. Хоч би знати, де саме її останнє пристановище. Її могила — ціле море (Микола Трублаїні, Шхуна.., 1940, 285); в) той (те), на кого (на що) можна покластися, що є опорою для кого-небудь. [Шервуд:] Як бачите, життя знову посміялося з мене. Ідея спокути через власне страждання була моїм останнім пристановищем (Олександр Левада, Драми.., 1967, 512).