Словник української мови

ПРИСТА́ВЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до приставити. Біля невеличкого столика, приставленого до круглого ілюмінатора, сидів, поклавши голову на руки, чоловік (Юрій Бедзик, Вогонь.., 1960, 59); З правого боку стояла висока драбина, приставлена до квадратної ляди, що вела на горище (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 411); Розвела [Чайчиха] вогонь, приставила горшки з водою, потімпішладо комірчини,.. зачерпнула [зерна] в ночовки й понесла до оселі, щоб всипати його в горщики, приставлені до печі (Михайло Стельмах, I, 1962, 210); Голова упала на груди; руки обвисли, мов не його руки, а приставлені, він їх не міг підняти угору (Панас Мирний, I, 1954, 325); Олтар зостався од старої церкви. Він давнішній і закруглений; до його вже потім приставлена новіша церква (Нечуй-Левицький, II, 1956, 401); Разом замірялись [Васильок з Гервазієм] тікати в прерії та пампаси на вільне життя, доїхали аж до Боярки — і були приставлені додому з поліцейським унтером (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 534); За стряпчого, як завсігди годиться, Була приставлена Лисиця... (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 43); Кожного разу перед тим, як вручати листи адресатам, їх переглядала спеціально приставлена для того Мандиком довірена людина (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 426); Одружившись, Петро пішов працювати у каменоломню, де спочатку кілька років добував камінь, а пізніше був приставлений до каменедробарки (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 102); Чернець, що приставлений був доглядати за Огієвськими, з вигляду суворий, відлюдкуватий, спершу лякав Любу (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 516); Сьогодні Северко вже до іншого діла буде приставлений (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 10);
//  приставлено, безос. присудк. сл. Незабаром човен з телям було взято на буксир і щасливо приставлено до берега (Олесь Донченко, VI, 1957, 148); Одної ночі мене було спіймано на гарячому і приставлено перед очі нашого боса (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 90); [Катрич:] Головне, щоб твоя душа лежала до того діла, до якого тебе приставлено (Захар Мороз, П'єси, 1959, 305).