Словник української мови

ПРИСТІНОК, нка, чол. Невисока стінка, яка відгороджує частину приміщення. І стіни й пристінки побиті і подерті.. То знаки вражих куль лишилися старі (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 205); Свиноматок тримаємо по 8—12 голів в одній клітці. Для поросят відвели клітку поруч. Настелили ми їм туди соломи, а в пристінку зробили невеличкі ходи (Радянська Україна, 1.I 1960, 2);
//  Частина приміщення, відгороджена такою стінкою. Приємно тепер зайти і в світлицю, і в дівочі світелки, і в пристінок, і в пекарню (Михайло Стельмах, I, 1962, 414).