ПРИСТУПАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ПРИСТУПИТИСЯ,
ступлюся, ступишся; мн. приступляться; док.,
розм. Те саме, що приступати 1, 2. Я думаю, нема
тяжчої та маруднішої роботи, як робота українського
галицького публіциста, і приступатись до неї треба
з міцною головою та твердою вдачею (Леся Українка, V, 1956,
87); [Карпо:] Тонка то дуже справа, і не знаю я
навіть, як до неї приступитися (Вадим Собко, П'єси, 1958, 8);
Поважно, з острахом, наче до першої сповіді, приступивсь
Семен до граматки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 100); Славко
приступився до Шарлоти, здійняв капелюх і подав їй
руку (Лесь Мартович, Тв., 1954, 299); Тут, підрісши, заглядали
вони крізь щілини паркана і тяжко заздрили
гімназистам, що ганяли великого шкіряного м'яча, до якого їм,
печерській голоті, і приступитися не було надії ніколи
(Юрій Смолич, Мир.., 1958, 36); — До Феді! Не ми будемо,
коли не примусимо його признатися. До самого діда
Власа приступимось! А таємницю добудемо (Іван Рябокляч,
Жайворонки, 1957, 187).
[І (й)] не приступайся; [І (й)] приступитися не можна
(страшно): а) про кого-небудь гордого, сердитого,
зарозумілого і т. ін. Мотря думала теж про Галю. «..Може,
там така, що й не приступайся» (Панас Мирний, I, 1949,
356); б) про що-небудь страшне, недоступне і т. ін.
Колись новісінькі дощані ноші, тепер уквітчані
недбайливими латками та наліпленими шарами цементу,
лякали, хоч і не приступайся до них (Іван Ле, Міжгір'я,
1953, 189); Оттак, бачиться, і стрельне [рушниця],
що й приступитись страшно! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 7).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 49.