в означеннях
Тлумачення, значення слова «присвист»:

ПРИСВИСТ, у, чол.

1. Свист, яким супроводжують пісню, танець або якусь дію. В цю пізню пору аж луна з виляском йшла від веселих музик із присвистом та притоптуванням закаблуків (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 71); Йдуть у поле трактористи — Плугарі, Йдуть з піснями та присвистом На зорі (Платон Воронько, Три покоління, 1950, 53); Все ближче бурхала пісня, і ось, коли вже на завершення пісні повітря несподівано розітнулось молодецьким кавалерійським присвистом, Яресько завмер! (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 528).

2. Свистячий звук, що супроводжує голос, дихання, кашель, зітхання і т. ін. Я рішуче не можу чути того здушеного, з присвистом віддиху, що, здається, сповняє собою весь дім (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 414); Кажан говорив з присвистом — може, в нього був такий зуб у роті з дірочкою, що свистів (Олесь Донченко, II, 1956, 371); З верхньої полиці [вагона] чути хропіння з якимсь дивним важким присвистом (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 17); Нараз чутно з дороги довге, надривне бухикання, з пищиками, з присвистом, із прокльонами (Іван Микитенко, I, 1957, 36);
//  Свистячий звук, призвук, утворюваний рухом повітря, тертям об який-небудь предмет і т. ін. Аж ось із присвистом гарматного снаряда шарпнув вітер і, здавалося, затріщали щогли на пароплаві (Микола Трублаїні, Лахтак, 1953, 7); Терпко рипить сніг під ногами, з присвистом скавучить під полозками саней (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 300); Відколи пам'ятаю себе, я люблю вітряки, люблю.. гудіння млинових жорен, і присвист, і зітхання ковша, коли він вбирає в себе зерно (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 114).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 14.

Коментарі (0)