в означеннях
Тлумачення, значення слова «приваблювати»:

ПРИВАБЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИВАБИТИ, блю, биш; мн. приваблять: док., перех. і без додатка.

1. Викликати у кого-небудь інтерес, відкривати перед кимсь цікаві можливості; зацікавлювати. Робота цих дівчат [ткаль] Тоню найбільше приваблює, тканини їхні, що ллються барвистими водоспадами із верстатів, їй часто ввижаються (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 318); Побутовий жанр і теми з історії.. приваблювали Васильківського усе життя (Мистецтво, 1, 1966, 25); Навіть перші оповідання Івана Сенченка приваблюють безпосередністю письменницького бачення дійсності (Радянське літературознавство, 3, 1971, 75); Присутність славетної Заньковецької та висока майстерність самого Садовського привабили мене (Минуле українського театру, 1953, 138); Хіба не можуть привабити нашого письменника могутній Донбас, Дніпрогес, домни Магнітки, Владивосток, Мурманськ? (Олесь Донченко, VI, 1957, 591);
//  у сполуч. із сл. увага. Звертати на себе чиюсь увагу. Його увагу приваблювали зараз знайомі поля, всіяні рідкими копами небагатого врожаю (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 252); Толстой — величезний, складний, суперечливий художник — приваблював і приваблює увагу нових і нових поколінь (Радянське літературознавство, 1, 1961, 50);
//  перев. у сполуч. із сл. зір, око. Привертати увагу приємним, гарним виглядом, красою. Стояла вежа біла, як сніг, приваблювала око (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 421); Море привабило мене. Воно розстилалось ген-ген, широке, спокійне і ніжно-рожеве (Леся Українка, III, 1952, 608); Ще майорани і жоржини привабить зору не могли, росли ще скромними (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 336);
//  Викликати бажання підійти, подивитися, покуштувати і т. ін. Після сварки з сестрою дзеркало не тільки не приваблювало Лізу, а навіть сердило її (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 33); Наставала золота осінь, та ні каштани, ні горіхи не приваблювали тепер Толю, як завжди восени (Оксана Іваненко, Таємниця, 1959, 113); Красиві, овальної форми крісла на поролоні, одягнені в яскраве вбрання, приваблюють (Вечірній Київ, 23.XI 1967, 1); Тремтить якийсь вогник здалека, — Се певне в хатині лісній; Мене той вогонь не привабить: Неприязно в хаті сумній (Леся Українка, IV, 1954, 95).

2. Якимись приладами спонукати бувати де-небудь, приходити куди-небудь, жити десь. Приваблювала проклятуща жінка козаків та міщан до свого шинку (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 162); Чеські королі приваблювали в Чехію німецьких феодалів і дарували їм землю і кріпаків (Іст. середніх вікій, 1955, 115); Край мисливців і проходців дужих [Сахалін] здавна ще приваблював мене (Микола Шеремет, У день.., 1962, 8); Вечірня прохолода тінистих алей, аромат квітів приваблюють сюди [в парк] кожного (Радянська Україна, 27.VII 1959, 3); — Скажіть, Оленчук, чим вас привабив цей суворий безрадісний край? (Олесь Гончар, III, 1959, 60); Голос молодої циганки, грайливий тон її привабив парубка до гурту (Іван Ле, Історія радості, 1947, 31).

3. перев. у сполуч. із сл. до себе. Викликати в кому-небудь доброзичливе ставлення, симпатію і т. ін. Щорс приваблював до себе якоюсь чарівною внутрішньою силою (Олекса Десняк, Вибр., 1947, 193); Мені здається, що на Зорин розвиток мало фатальний вплив життя в.. безтолковій сім'ї Гольштейнів, що, невідомо чим, привабили до себе дядька (Леся Українка, V, 1956, 212); Щоб остаточно привабити його до себе, привітно всміхнувся [Сагайдачний] і дав йому руку (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 92); Першими своїми виступами в журналах Бєлінський привабив уми мислячих людей щирістю, прямотою і непереможною правдою суджень (Літературна газета, 13.VI 1961, 1);
//  Привертати до себе, пробуджуючи кохання. [Василь:] Та от хоч би сказать і про Лукію. Як, бісова тінь, приваблювала мене до себе, а на думці мала, щоб мені парубки печінки одбили (Марко Кропивницький, II, 1958, 156); Віра ревниво стежила за ним очима, знаючи, хто приваблював його, до кого поспішав він на побачення (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 179); Привабив інший чарівник те серденько дівоче (Павло Грабовський, I, 1959, 416); Гей, приваблю, зачарую, Закохаю я його, Всім що маю, обдарую Я коханого мого!.. (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 177);
//  Бути причиною особливої уваги, симпатії, потягу до когось. Пантелеймона Гавриловича приваблювало в Кузеві вміння триматися на трибуні (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 547); Було в дівчині щось таке, що й приваблювало Ярину (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 73); Обличчя Мар'яни чимсь приваблює його (Михайло Стельмах, II, 1962, 91); Ні в зиму, ні в весну мене не приваблять жіночії очі (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 72); Єдине, чим могло привабити її чисте, синьооке обличчя, — це своєю милою простотою (Ярослав Гримайло, Подробиці.., 1956, 9).

4. рідко. Робити кого-небудь своїм прибічником. — Не знищувати її [старшину] треба, а приваблювати, обертати на свою двірську.. шляхту, на своїх ланцюгових собак (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 102).

5. Те саме, що вабити 3.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 566.

Коментарі (0)