в означеннях
Тлумачення, значення слова «привчати»:

ПРИВЧАТИ, аю, аєш, недок., ПРИВЧИТИ, чу, чиш, док., перех.

1. Змушувати звикати до кого-, чого-небудь, призвичаювати до чогось. Зінько вмовлявся з нею так, що вона житиме в Грицьковій хаті, доглядатиме діти, до роботи їх привчатиме (Борис Грінченко, II, 1963, 471); Сина змалечку привчав [Плачинда], що в Яроша найкращий сад в селі і його треба не спускати з очей... (Михайло Стельмах, I, 1962, 238); А що малих дітей привчив [Тихій], так із усього села. Тільки що дасть бог ранок, то усі до нього аж лопотять (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 135); Хвороба привчила її до терплячості (Микола Олійник, Леся, 1960, 100); Напівдикі степові коні не одразу скорялися людині, і потрібно було чимало фізичної сили, щоб їх впіймати, загнуздати й осідлати, а потім привчить носити на собі людину (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 319);
//  Виробляти в кого-небудь навик до певної роботи, заняття і т. ін. Хівря ж була таки чепурна: її мати привчали, щоб у хаті скрізь було чепко [чепурно] (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 109); Кузьма привчає хлопця до ковальської справи (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 167); Хто терпляче, крок за кроком, привчає, муштрує, натаскує молодого гарячого пса,.. — справжній мисливець (Максим Рильський, Веч. розмови, 1964, 214).

2. діал. Навчати. — Я вам пошлю вчителя. Той привчить вас ліпше нашої [української] мови, ніж я (Ольга Кобилянська, III, 1956, 369).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 581.

Коментарі (0)