в означеннях
Тлумачення, значення слова «привертати»:

ПРИВЕРТАТИ, аю, аєш, недок., ПРИВЕРНУТИ, верну, вернеш, док.

1. перех., часто у сполуч. із сл. на себе, до себе. Приваблювати (чий-небудь погляд). Іде Гаркуша, картинно відкинувшись у сідлі, привертаючи на себе погляди розкоханих каховських бублейниць (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 34); В життю [житті].. лиць сотні стрічаєш.. Часом лиш попадесь [попадеться] лице характерне, Що взір поневолі до себе приверне (Іван Франко, X, 1954, 52);  * Образно. Гоголь — це людина, яка привернула погляди всієї мислячої Росії до України (Максим Рильський, III, 1956, 22);
//  у сполуч. із сл. інтерес. Зацікавлювати.
 Привертати (привернути) увагу: а) (часто у сполуч. із сл. до себе) ставати об'єктом уваги. Великий природознавець знову привертає увагу панотця (Михайло Стельмах, I, 1962, 265); Увагу червоно армійців привертає щось дуже цікаве (Олександр Довженко, I, 1958, 458); Вартовим наказав [Артем] .. якомога більше зчинити шуму стріляниною, щоб привернути увагу гайдамаків до себе (Андрій Головко, II, 1957, 568); б) (до кого—чого) примушувати звернути увагу на кого-, що-небудь. Парубок таки — дуже пригожий! Тане це привернуло тоді до нього увагу, а.. майже побожне ставлення до книги (Андрій Головко, А. Гармаш, 1971, 417); Привернути до своїх військ увагу союзників.. — ось чого насамперед хотів досягти головнокомандувач своїм незвичайним парадом (Олесь Гончар, II, 1959, 362).

2. перех. Спонукати приєднатися до кого-, чого-небудь, стати чиїмсь прибічником. — Подали [селяни] собі руки і обіцялися привертати [у братство тверезості] й інших (Іван Франко, VIII, 1952, 26); [Славін:] Зараз саме ми, офіцери Радянської Армії, несемо соціалізм в Європу, несемо не на штиках, а в серцях, словах, душах, вчинках, і це привертає до нас мільйони людей (Вадим Собко, Життя.., 1950, 89); Коли вона [радикальна партія] розумно поведе свої справи, то їй легко привернути до себе простий люд (Леся Українка, V, 1956, 35); — Чим могли ми так легко привернути їх [румунів] до себе? ..Тільки вином свободи, тільки великою правдою своєю... (Олесь Гончар, III, 1959, 130);
//  до чого. Спонукати займатися чимсь, брати участь у чому-небудь, цікавитися чимсь. Вона [Каховська ТЕС] завжди буде живити моральне почуття, будити уяву юнацтва і привертати уми до знання, а серце до відчуття багатства і краси життя та справедливості (Олександр Довженко, III, 1960, 100); [Річард (сам):] Невже нема такої сили в світі, нема снаги, щоб до краси і хисту людей тутешніх якось привернути? (Леся Українка, III, 1952, 88).
 Привертати (привернути) на свій бік — робити кого-небудь своїм прибічником, прихильником. Ерудицією і продуманістю поглядів він [П. Грабовський] справляв глибоке враження і своїм впливом успішно протистояв прихильникам народництва та есерівських течій, привертав молодь на свій бік (Радянське літературознавство, 1, 1965, 60); Дуже хотілося [фашистам] привернути на свій бік Пилипа Сафатовича, бо за ним пішли б і інші селяни (Юрій Мельничук, Коли кров.., 1960, 116); Втративши всяку надію привернути на свій бік командира полку, він нарешті вигукнув: — Нам ганьба буде на весь фронт! (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 299).

3. перех., до кого, часто у сполуч. із сл. до себе. Викликати, пробуджувати у кого-небудь хороші почуття, позитивне ставлення до когось. Молодому розповідав [Проценко] брехеньки, точив ляси, старого — привертав до себе розсудливою мовою про життя (Панас Мирний, III, 1954, 190); Де ж потім ти взяла ті ніжні тони, Що навіть злих людей до тебе привертали? (Леся Українка, I, 1951, 146); Він був кадровим підводником, і, може, це привертало до нього матросів (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 7); Весь вечір не відпускав [Рябокінь] Настуню від себе і своїми жартами таки привернув до себе вовчкувату дівчинку (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 7);
//  заст., розм. За народними повір'ями — причаровувати до себе. [Мар'яна:] Слухай, Сербине, може, ти чарівник? Нарай мені таких чар, щоб можна було привертати людей (Степан Васильченко, III, 1960, 34); [Маруся:] Весела [Галя], бач, радіє, що відбила, Що привернула зрадника до себе (Володимир Самійленко, II, 1958, 61); — Місяцю-молодче, в мене краса дівоча, а в тебе парубоча. Не дай свій вік здівувати та милування не зазнати, приверни його, Юрка, до мене... (Михайло Стельмах, I, 1961, 541);
//  безос. [Антон (до Кукси):] Ненавидів, а оце раптом привернуло мене до бабів (Марко Кропивницький, I, 1958, 211).
 Привернути (до себе) серце чиє — викликати у когось почуття любові, симпатії і т. ін. до себе. Роман став ласкавіший і вважливіший до Соломії, але не привернув до себе її серця (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 415); На мою журбу й зітхання Я відповіді не маю, Чим я маю привернути Серце милої, — не знаю! (Леся Українка, I, 1951, 370); Голда бачила, що батько робив усе, щоб привернути до себе її серце (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 58); Привертати (привернути) до себе симпатію (симпатії) — викликати симпатію у когось. Не думав Ігор, що його сестриця.. так легко приверне до себе Надійчину симпатію (Юрій Шовкопляс, Людина... 1962, 232); Це була жінка років тридцяти, з такою хорошою, світлою посмішкою, що одразу привертала до себе симпатії (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 316).

4. перех., перен. Підкоряючи кого-, що-небудь, спрямовувати на щось. Тихо й урочисто було в парку, і був він пустинний, але жила в ньому душа природи і душа людини — людини, що жила й працювала з єдиним жаданням: привернути природу на користь людству (Юрій Смолич, Світанок.., 1953, 466).

5. неперех., до чого, розм. Те саме, що завертати 2. Заходить сонце. Чумаки привертають до гіллястого дуба, запалюють огонь (Володимир Самійленко, II, 1958, 361); Два загони на Вкраїні, Два загони на Волині, П'ятий з ханом наступає, До Києва привертає (Микола Костомаров, I, 1967, 90); Привернув я до «громадської хати», викликав старосту, хвалю йому народ (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 255); Як притомились надвечір бики, привернули Ми до маленького хутора (Василь Мисик, Біля криниці, 1967, 22).

6. перех., розм. Направляти, повертати когось, щось у який-небудь бік, спрямовувати кудись. Погнав чоловік до моря напувати волів. Не п'ють води, а він усе приверта їх до неї (Україна сміється, I, 1960, 274); Дівчино, рибалонько люба, Човенце сюди приверни (Леся Українка, IV, 1954, 95);  * Образно. Люблю пісні мойого [мого] краю, Та не спинюсь на тім лишень: 3 любов'ю вухо привертаю До братніх на землі пісень (Максим Рильський, III, 1961, 89).

7. перех., розм. Повертати, поновлювати що-небудь втрачене. Боже!! глянь з небес! ..Приверни мені мій скарб загублений: Приверни мені Знов дитячі дні (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 71);
//  до чого, діал. Сприяти відновленню чогось. — Я тебе сильно навиджу та й тому не жалував би нічого, лиш аби тебе до здоров'я привернути. Йой! Таж я стратився б, якби по твоїй смерті роздумав, що я тобі на лік жалував (Лесь Мартович, Тв., 1954, 157).

8. тільки док., перех., діал. Додати до сказаного щось смішне. Он із Хорола пан кумедний.. Як скаже що, та ще й приверне, То регіт, наче з неба грім, Так і розкотиться по хаті!.. (Панас Мирний, V, 1955, 287).

9. перех., розм. Накривати чим-небудь важким; придавлювати. В вишневім садочку схоронила [мати дочку], Сирою землею пригорнула, Біленьким камінцем привернула (Павло Чубинський, V, 1874, 781).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 570.

Коментарі (0)