в означеннях
Тлумачення, значення слова «привіт»:

ПРИВІ́Т, у, чол.

1. Вираження доброзичливого ставлення, дружніх почуттів до кого-небудь. [Грицько:] Ви ж знаєте, що наші старі й досі ворогують, — одно на одного дивитись не зможе. А от Євдокія Васильовна, спасибі їм, до мене завжди з добрим словом і привітом (Панас Мирний, V, 1955, 151); Батько з сином замість привіту після довгої розлуки почали молотити один одного (Олександр Довженко, I, 1958, 218);  * Образно. Я до віконечка поліз.. Ще раз поглянути на світ Та горам кинути привіт (Павло Грабовський, I, 1959, 408);
//  Слова, які виражають таке ставлення, такі почуття. [Хуса:] Невже тобі так тяжко привітати моїх гостей? Я ж не прошу багато. Ну, вийди їм назустріч, уклонися, промов до Марції якийсь привіт... (Леся Українка, III, 1952, 152); Вона почала одержувати силу листів з привітами і поздоровленнями (Василь Кучер, Чорноморді, 1956, 440);  * Образно. Гудок скрикнув спросоння... Над хлібами стиглими покотився ранковий привіт... (Андрій Головко, I, 1957, 166);
//  кому і без додатка. Вітання, адресоване кому-небудь при зустрічі, в листі і т. ін. Привіт тобі, моє ластовенятко, що, з рідного полинувши гнізда, десь пурхаєш над голубим Дніпром (Михайло Драй-Хмара, Вибр., 1969, 93); Повз Черниша пробіг схвильований Козаков. — Привіт молодшому лейтенанту! — гукнув він на ходу (Олесь Гончар, III, 1959, 71).
 На знак привіту — виявляючи дружнє ставлення, доброзичливість. І нам назустріч юнаки й дівчата, Гостей радянських враз пізнаючи, Очима ясно-ситми блищали І усміхались на привіту знак (Максим Рильський, Мости, 1948, 8); Ні привіту, ні одвіту — немає реакції, відповіді на щось. Близько грудня се творилось, Кругом пітьмою все крилось; Меркло вугілля в печі. Ждав я ранку, ждав я світу: Ні привіту, ні одвіту; Занудився я ждучи... (Павло Грабовський, I, 1959, 461); Кілька місяців тому редакція надіслала до райвиконкому лист сількора.. — як камінь у воду! Ні одвіту, ні привіту (Радянська Україна, 15.III 1961, 1); Ні привіту, ні совіту — про байдуже, недоброзичливе ставлення з чийогось боку. Другого дня пішли [молоді] панам поклонитись. Не почула Олеся ні привіту, ні совіту, ані любого та веселого погляду не побачила (Марко Вовчок, I, 1955, 27); Переказувати (переказати, передавати, передати, слати, прислати і т. ін.) привіт — те саме, що Передавати (передати) вітання (привіт, поклін і т. ін.) (див. передавати 1). Коли Ви стрічаєтесь з ним, прошу переказати од мене привіт йому (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 296); — Не забувайте, споминайте та й іншим папочкам привіт передавайте (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 131); Вдарив революціонер — захитався світ! Як вмирав у чистім полі — слав усім привіт (Павло Тичина, I, 1957, 57); Це Ви мені прислали свій привіт, Як сонце шле своє тепло і світ І кличе до життя, до праці, до розвою (Микола Вороний, Вибр., 1959, 117); Слово (слова) привіту — словесний вияв доброзичливого ставлення, дружніх почуттів. Його ніхто не втішав; тепле слово привіту не виривалося з уст його товариства (Панас Мирний, I, 1954, 338); Ви чуєте, товариші живі. Як гомонить весна по всьому світу? У Києві, у Харкові, в Москві Прийміть слова великого привіту! (Максим Рильський, II, 1960, 329); Вони, понахилявшись, стали розглядати Віталіїв передавач, ..кустарну штуку в грубій коробці, що, однак, давала змогу господареві посилати слова привіту та музику в степ отій, недосяжній для інших дівчині Тоні (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 107).

2. розм. Прихильне ставлення до кого-небудь. Роман од Соломії якось ніби одхиляється: нема в його давнього привіту до неї (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 380); І виросте воно [дитя], як те стебло край дороги, одно одним, не бачивши привіту людського, не знаючи, що то своє добре (Панас Мирний, I, 1954, 87); Як гарно нам жити — в добрі і в привіті — В країні відважних і дужих людей (Валентин Бичко, Вогнище, 1959, 11);
//  заст. Зустріч, прийом. Спасибі же тобі, мій брате, За щирий, любий твій привіт. Хай мир живе у твоїй хаті (Іван Франко, XIII, 1954, 303); Явдоха плюнула й побігла з сіней. Солошка засмутилася тому привіту, та не надовго (Панас Мирний, I, 1954, 59).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 574.

Коментарі (0)