ПРИВІТАТИ, аю, аєш, перех. і без додатка. Док. до вітати 1—4. Сидимо коло воріт. То з тим перемовимо, то з другим, — спитаємо, привітаємо, а Чайчиха мовчки сидить (Марко Вовчок, I, 1955, 261); Він привітав Дороша кивком голови (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 196); Промчавшись конем мимо Ясногорської та Черниша, Маковей привітав і їх щасливою новиною: — Прагу визволено! (Олесь Гончар, III, 1959, 445); Вихід «Енеїди» в перекладі І. Бражніна, добре оформленої і з скромним за розміром, але вельми корисним тлумачним «апаратом», можна і слід привітати (Максим Рильський, IX, 1962, 112); Привітай же, моя ненько, Моя Україно, Моїх діток нерозумних, Як свою дитину (Тарас Шевченко, I, 1963, 51); [Микита:] А що, пане Саво, мабуть, несподівані гості приїхали? Чим їх привітаєш? (Микола Костомаров, I, 1967, 198); * Образно. Всього надбали. Та діточок у їх бігма, А смерть з косою за плечима. Хто ж їх старість привітає, За дитину стане? (Тарас Шевченко, I, 1963, 310).