ПРИВИД, у, чол.
1. Дух померлого, який привиджується
людям забобонним або з хворобливою уявою. Він
підносив голову й опирав її об стіну, але привид не щезав
(Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 10); Ось уже два роки, як він
невтомно ходить до церкви, стоїть навколюшках і
молиться. Але привиди не кидають його, не дають йому
спати (Іван Микитенко, II, 1957, 320); [Бабуся:] Тепер щоночі
йому привиди всякі ввижаються. Де вже рік не спить
(Юрій Мокрієв, Сто.., 1961, 133); Високий, худий, з довгастим
обличчям і неживими очима, Барклай скидався на привид
(Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 77);
// фольк. Персонаж
народних казок, легенд і т. ін., який уособлює дух
померлого. Вже заворушився поетичний світ мари,
русалок та привидів (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 246); Тут [у повісті
І. Франка «Петрії і Довбущуки»] повно всякого
страхіття, розбійників, заклятих скарбів, привидів,
душогубства (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 31); * У порівняннях. Часом під
білими стінками тихо просувались жінки, завинені в
біле, мов білі черниці, і раптом щезали у фіртках, як
привиди (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 123); Він виринув з густої
пітьми несподівано, як привид, і голос його прозвучав
насторожено і суворо (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 34).
2. Неясні, ледве окреслені контури чого-небудь. Підіймався з долини вічний шум річки, росли гори, і вже вставав на крайнебі блакитний привид Чорногори (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 308); Рубін втяг повітря, глянув ще раз на чарівний привид Батийової гори (Іван Сенченко, Опов., 1959, 31).
3. Що-небудь нереальне, часом оманливе. Нона не
могла з певністю сказати, чи то був сон, чи привид
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 331); Замість води лише привид її —
чисте прозоре марево день у день дражливо текло над
степом (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 29); * У порівняннях. Ледве мріє,
мов привид, далекеє соннеє місто (Леся Українка, I, 1951, 245);
// чого, перев. у сполуч. із сл. доля, щастя, надія,
смерть і т. ін. Ілюзія, якою живе людина (живуть
люди), або загроза чогось, яка переслідує її (їх).
Прохав, молив... Що більше вдію? Хоча б хто насміх
написав... То все б кохав дурну надію, Все б долі привид не
згасав (Павло Грабовський, I, 1959, 340); Привид такої безглуздої
смерті відняв у них силу й забарвив обличчя у сірі,
землисті фарби (Григорій Епік, Тв., 1958, 445); В холодних очах
льодом переливається лють і на прочан, і на жінку, і на
всі дурні примхи, за якими стоїть привид виродження
(Михайло Стельмах, I, 1962, 285); Привид безробіття тривожив
людей, змушуючи отаманів весь час бути насторожі
(Олесь Гончар, I, 1959, 38); * У порівняннях. І враз — в ушах [Б.
Сметани] страшний почувся розлад, А потім — лиш в
одному задзвенів Пронизливий, набридливий акорд, І
нікуди втекти було від нього, І мучив він, неначе привид
смерті (Максим Рильський, I, 1956, 314).