в означеннях
Тлумачення, значення слова «привикати»:

ПРИВИКАТИ, аю, аєш, недок., ПРИВИКНУТИ і рідко ПРИВИКТИ, кну, кнеш, док., розм.

1. до кого — чого, з інфін. і без додатка. Звикати до певного заняття, привчатися щось робити, поводитися певним чином і т. ін. Привикайте, чорні очі, самі ночувати, Нема ж мого миленького, ні з ким розмовляти (Коломийки, 1969, 174); — Я вже одвикла, щоб на мене робили, та власне й не привикала ніколи (Леся Українка, III, 1952, 685); — Я оце з місяць тому заніс твоєму Петрику четверо півників. Хай змалку привикає до птиці (Михайло Стельмах, II, 1962, 74); Трясе цап бороду, бо так привик змолоду (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 278); — Батьку мій рідний! — каже Сомко. — Я здавна привик звати тебе батьком! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 84); За свій вік дід привик до частих гостей (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 114);  * Образно. Славна кобза твоя неспокійна була, Не привикла без діла сидіти (Панас Мирний, V, 1955, 282).
 Не привикати кому — те саме, що Не звикати (див. звикати). Ні Пилипові, ні Прісьці не привикати до лайки (Панас Мирний, III, 1954, 21).

2. Призвичаюватися, пристосовуватися до кого-, чого-небудь; звикатися. Живуть [Данило та Наталя] уже з півроку. Все молода не привикав (Марко Вовчок, I, 1955, 99); — Привикай, серце, до чужого села, до нової рідні (Нечуй-Левицький, II, 1956, 326); Ой гірко Марусі Матусю лишати, До свекора, до свекрухи Ой та й привикати (Любов Забашта, Квіт.., 1960, 123); — Не плач, моє серденько: привикнеш, дак житимеш за мною не згірш, як і за гетьманом (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 102); Аж закашлялася [ґаздиня] від диму і довший час не могла нічого розібрати в сизих хмарах.. Потім очі привикли, почала шукати отамана (Гнат Хоткевич, II, 1966, 193); Горпина так привикла до цього, що Яковець такий, а Петрусь зовсім інший, що якби було інакше, здивувалась би сама (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 135); [Катерина:] Він привикнути не зможе до життя такого (Сава Голованівський, Драми, 1958, 346);
//  Почувати прихильність до кого-, чого-небудь. До мене так привикло [дитя], що й матері не знало; було жінка стане надівати йому сороченьку, то воно од неї і рученятами і ноженятами (Олекса Стороженко, I, 1957, 215); Та невже насправді він так... привик бо Христини?... Левко й тепер не хотів собі признатися, що до нього прийшло кохання (Михайло Стельмах, I, 1962, 530).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 572.

Коментарі (0)